Читати книгу - "Повернутись назад, Юлія Лавошник"

Обтрусивши свій одяг від листя і землі, ми рушили лісом до будинку, по дорозі теревенивши про новинки в світі японської анімації.  Я дуже ощасливила Алана, повідомивши, що почали екранізовувати Соло Левел, він теж читав цю корейську манхву, тому був би не проти її подивитись, особливо, коли я завірила його, що екранізація на рівні, а не аби як зробили. 

Так за розмовами ми не помітили, як дійшли до будинку. Нас не було добу, а складалось враження, що пройшло набагато більше часу, але будинок здавався якоюсь тихою гаванню, і я зрозуміла чому Алан незважаючи ні на що його зробив. Приємно усвідомлдювати, що є куди повертатись, і я сподіваюсь, що поки я в комі, мені теж буде куди повертатись. 

Відчепивши від поясу ліхтар, Алан знову причепив його на ґанку, щоб той відлякував душоїда, або хоча б попереджав нас про його появу. 

Увійшовши до будинку перше що зробив Алан – це розтопив піч. Хоча, ні він, ні я не відчували холоду, але з вогнем все одно було затишніше. Відчуття дому, відчуття затишку, і відчуття безпеки, це те, що дозволило протриматись Алану тут так довго, щоб не здатись монстру. Я сіла на крісло, що стояло на терасі і мовчки слідкувала за тим, що він робить, паралельно намагаючись обміркувати, що робити далі.  Нам треба повернутись туди і можливо не раз, і я розумію, що це треба зробити, але морально не готова ще раз туди лізти, тим паче одразу ж, як тільки повернулись. Але який в нас вибір? Чим довше ми тут, тим менша вірогідність повернення. З чого я це взяла? Навіть не знаю, можливо просто сама вигадала, але така установка точно не дасть мені розслабитись. Із моїх роздумів мене вивів метушливий чоловік, що вже встиг зробити чаю і поставити переді мною паруюче горнятко.

– Що обмірковуєш? – запитав він, сідаючи на сусідне крісло.

– Як ти зрозумів, що я щось обмірковую, а не просто відпочиваю?

– Ти затихла і зосередилась. Так брови не суплять, коли відпочивають, тицьнув він мене пальцем між брів.

– Я думала про те, що треба повернутись туди, щоб переписати ті цифри, але відверто кажучи, я не хочу туди йти, хоч і знаю, що треба, – зізналась я.

– Так тобі і не треба, – просто відмахнувся він і сьорбаючи відпив чаю.

–  Тобто? – не одразу зрозуміла я про що він.

– Я маю на увазі рівно те, про що сказав. Що тут можна не так зрозуміти? Я сам сходжу і перепишу ті цифри, а ти мене тут зачекаєш і потім будеш вже їх вивчати, коли я повернусь, – повідомив він, і наче все здавалось так просто і так логічно, що я не зрозуміла, навіщо голову ломала над цим. Але є якийсь підвох, щось це якось занадто просто виходить, чи в мені це говорить моя жага до контролю, з думками про те, що якщо не прослідкую, то нічого не вийде. Але що я втрачаю? Адже Алан все правильно розставив на свої місця.  – Твої брови знову насупились, що тобі вже не подобається в моїй пропозиції? – спокійно спитав він, знову зробивши ковток чаю, поки я тримала горнятко в руках, чекаючи поки рідина трохи не охолоне.

– Чи розумно розділятись? А якщо душоїд з’явиться?

– В тебе буде ліхтар, тому нічого боятись.

– А в тебе? Ти будеш ризикувати в печері, яка є потенційною норою для монстра, ще й без захисту? 

– Я ж три роки якось прожив тут без захисту, тому день точно перебьюсь якось. Тим паче, без тебе я швидше то все зроблю. 

– Не подобається мені це, – зізналась я. – Краще тобі взяти ліхтар, а я зачинюсь в будинку і зачекаю тут, якщо вже так.

– Подивимось.

– Що значить подивимось? Я просто кажу, що так буде краще. 

– Так, можливо, – погодився він і відвів очі в бік озера. – А ти не хотіла б ще раз навідатись в світ живих?

– Чому ти питаєш? – здивувалась я.

– Ну, просто я постійно туди навідувався, коли дізнався як то робити. Я не хотів повертатись сюди і сидів там, і здається про це я вже казав. А тебе щось не так сильно туди тягне, – повернувся він до мене і серйозно поглянув на мене. Мені після його заяви навіть образливо стало. Тобто мене не тягне в світ живих? Він вирішив, що я не хочу повернутись до життя так само сильно, як він? Що за нісенітниці! 

– Я збиралась повернутись туди, бо треба дещо перевірити, можливо навіть після того, як доп’ю твій чай, це і зроблю.

– Навіть так? – здивувався він. – Я, мабуть, теж приєднаюсь, якщо ти не проти. 

– Чому я маю бути проти?

– Та, хто зна, – посміхнувся він, а я нарешті відпила свого чаю, який вже майже охолов.