Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

Товариш Бук торкнувся годинника, який тепер був на руці Чона До:

- Ти просто допомагаєш йому успішно виконати завдання.

- А ви з нами не підете?

- Я? - спитав товариш Бук. - Я маю за двадцять чотири години з’їздити до Лос-Анджелеса, купити DVD-дисків на триста тисяч доларів - і назад. Ти що, справді ніколи не бачив кіно?

- Я не якийсь там селюк. Просто можливості не мав.

- То маєш шанс! Доктор Сон, наприклад, замовив фільм про оперних співачок-сопрано.

- Мені немає на чому дивитися DVD, - сказав Чон До.

- Знайдеш! - переконував його товариш Бук.

- А Сан Мун? Я б із нею фільм подивився.

- Наших фільмів в Америці не продають.

- А вона справді сумує?

- Сан Мун? - товариш Бук кивнув. - Її чоловік командир Ґа і Великий Керівник - суперники. Командир Ґа надто відома особа, щоб його карати, тож просто його дружині не дають ролей у кіно. Нам чути, що в них удома робиться: вона весь день грає на каяґемі[21] й навчає цієї печальної, неприкаяної музики своїх дітей.

Чон До уявив, як її пальці перебирають струни - кожна нота викрешується, палає і згоряє, обвуглюючись, наче сірник.

- Останній раз питаю - хочеш американський фільм? - сказав товариш Бук. - Це кіно - єдина справжня причина вчити англійську.

Чон До спробував прикинути масштаб пропозиції. В очах товариша Бука він побачив відомий з дитинства вираз: так дивиться хлопчик, який вважає, що завтра буде краще, ніж сьогодні. Такі довго не протримувалися. Але Чон До все одно любив їх найдужче.

- Гаразд, - погодився він. - А який найкращий?

- «Касабланка», - порадив товариш Бук. - Кажуть, це найкращий фільм.

- «Касабланка», - повторив Чон До. - Беру його!

Того ранку вони приземлилися на авіабазі Дайс на південь від Абіліна в штаті Техас.

Тепер нічний спосіб життя Чона До став йому в пригоді в іншій півкулі. Він почувався свіжим і бадьорим; у жовтувате вікно ІЛа йому було видно, що на гудронове покриття в’їхали дві старі машини: їх зустрічали. Там було троє американців у капелюхах - двоє чоловіків і жінка. Коли ІЛ вимкнув двигуни, прикотили металевий трап.

- За двадцять чотири години! - замість прощання сказав доктор Сон товаришеві Буку.

Товариш Бук швидко вклонився й відчинив двері.

Повітря було сухе. У ньому пахло гарячим металом і сухим кукурудзинням. Військові літаки - цілий ряд - стояли вдалині й блищали: таке Чон До бачив лише на монументальних стінних розписах.

Господарі чекали під трапом. Посередині стояв сенатор, який роками був, напевне, старший за доктора Сона, але високий і засмаглий; убраний він був у вишивану сорочку й сині штани. У його вусі Чон До помітив якийсь медичний апарат. Якщо доктор Сон мав шістдесят років, то сенатор, певне, старший років на десять.

Томмі, друг сенатора, був чорний, приблизно того самого віку, тільки більш худорлявий; волосся в нього вже посивіло, а обличчя було глибше пооране зморшками. Також із ними була Ванда - молода, тілиста, а з отвору на її кашкеті з написом «Блеквотер»[22] витикався жовтий хвостик. На ній була червона сорочка-ковбойка на сріблястих кнопках.

- Міністре, - сказав сенатор.

- Сенаторе, - відповів міністр, і всі з усіма стали вітатися.

- Ходімо, - запропонував сенатор. - У нас запланована невеличка прогулянка.

Він провів міністра до старої американської машини. Коли міністр відчинив двері з боку водія, сенатор делікатно спрямував його до других дверей.

Томмі показав на білий автомобіль з відкидним верхом, на якому хромованими літерами стояло «Мустанг».

- Я маю їхати з ними! - наполягав доктор Сон.

- Вони в «сандербьорді», - намагалася пояснити Ванда. - Там є місце тільки для двох.

- Але ж вони не говорять однією мовою, - наполягав доктор Сон.

Томмі зауважив:

- У нас пів-Техасу не говорять однією мовою!

«Мустанг» з опущеним верхом поїхав за «сандербьордом» окружним шосе. Чон До разом із доктором Соном сиділи позаду Томмі, той вів машину.

Ванда підняла голову, підставивши обличчя вітру; їй це подобалося, вона розвертала лице то так, то сяк. Удалині, попереду і позаду, Чон До міг розгледіти чорні машини охорони. На узбіччі зблиснуло бите скло. Для чого країною розкидано гострі, мов бритва, скалки? Чонові До здавалося, що на кожному розі сталася якась трагедія. А де всі люди? Вони проминули загорожу з колючим дротом, схожу на звичайну пропускну зону. Але замість бетонних стовпів з ізоляторами для електрики, там були ввіткнуті в землю вузлуваті, вибілені сонцем гілляки, схожі на поламані коричневі кінцівки, а то й на старі кістки - ніби заради будівництва кожних кількох метрів цього паркану хтось загинув.

- Це особлива машина, - відзначив доктор Сон.

- Вона сенаторова, - сказав Томмі. - Ми дружимо ще з армії. - Рука Томмі звисала з вікна, він підставляв її вітрові. Потім двічі поплескав по металу. - Я пам’ятаю в’єтнамську війну. І я пізнав Христа, але тільки коли позичив оцей «мустанг» з його висувними задніми сидіннями, я по-справжньому познайомився з Мері Мак-Парсонз і відчув себе чоловіком!

Ванда засміялася.

Доктор Сон зайорзав на шкіряному сидінні.

Чон До побачив на обличчі доктора Сона глибоку образу: йому повідомлено, що там, де він сидить, Томмі колись здійснив статевий акт.

- Ой, - продовжив Томмі, - мені й самому ніяково, як згадаю, який я був. Слава Богу, я вже не такий. І, до речі, я з нею одружився. І правильно зробив, царство їй небесне.

Доктор Сон помітив на узбіччі політичну рекламу з портретом сенатора й американським прапором.

- Скоро вибори, чи не так? - спитав він.

- Так, - відповів Томмі. - У сенатора попередні вибори в серпні.

- Ми маємо щастя, Чоне До, - сказав доктор Сон, - бачити американську демократію в дії.

Чон До подумав, що сказав би на це товариш Бук.

- Дуже цікаво, - озвався він.

Доктор Сон спитав:

- Чи утримає сенатор свою представницьку позицію?

- Дуже ймовірно, - сказав Томмі.

- Дуже ймовірно? - перепитав доктор Сон. - Якось недемократично звучить.

- Нас вчили, що демократія працює не так, - долучився до розмови Чон До.

- Скажіть, будь ласка, - звернувся доктор Сон до Томмі, - якою буде явка виборців?

Томмі глянув у дзеркало заднього огляду.

- Тобто скільки зареєструвалося як виборці? На попередні вибори десь відсотків сорок.

- Сорок відсотків?! - вигукнув доктор Сон. - Явка виборців у Корейській Народно-Демократичній Республіці становить дев’яносто дев’ять відсотків - найдемократичніша країна світу! Проте Сполученим Штатам немає чого