Читати книгу - "БЖД"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– То що там наш Мяудзедун, золотко? – перепитав я.
– Він, він розбив улюблену чашку моєї мами!«Ой, бля, – промайнуло в голові, – ліпше б
він справді спричинив ядерний вибух...»
—Кет, дай йому слухавку, я його, спиню, зараз добряче відчитаю, – спробував пожартувати я.
—Ні! – гаркнула Кет. – Ти не розумієш! Мені сказали, щоб за дві години його тут не було!!! – відразу ж по цих словах мій телефон кілька разів писнув і здох, здох так раптово, як здихають від серцевого нападу.
—Виходить, Мяудзедун теж СВАБОДЄН, – прошепотів я собі під носа. – Та що ж це в біса таке? Кому це потрібно? Хто нами грається?
Мене починало трусити від злості... Я готовий був битися головою в стіну старого будинку й нафіг її розвалити, я хотів кричати... Проте сів на асфальт, глянув у темні небеса й безпомічно показав їм фак... Небеса мене проігнорували.
У Яциків фургон я повернувся геть спустошений... Ноги підкошувались, а очі самі по собі почали заплющуватись.
—На, – сказав я Ікарусу, – забери від мене це «зло» і дай водяри, – потому я кинув в Ікаруса мобільник і простягнув руку за пляшкою. Мій кумпль не забарився, а коли я зробив два добрячі ковтки, він усе-таки спитав:
—Я оце дивлюсь, як ти забухав, і думаю: може, щось сталося?
—Авжеж, сталося... Сталося непоправне...
—Не лякай мене... – мій кумпль звівся з канапи й нервово заходив туди-сюди, а я тим часом завалився на звільнену канапу.
—Мяудзедун, це все він...
—Що? Що він? – ще дужче занепокоївся Ікарус.
—Він розбив улюблену чашку мами Кет...
—Ой щєт... ой, бля... – схопився за голову той.
—Слухай, – не зрозумів я, – ви якісь дивні, і мама Кет теж... Це що за фетишизм? Що за поклоніння звичайній чашці, ви чого?
—Але ж, – заперечив він, – у тебе теж є улюблена тарілка з мальчишом-кібальчишом...
—Це окрема тема, Ікарусе. Вона в мене улюблена, бо одна, інших тарілок у мене просто нема... Я не розумію, у мами Кет, що – теж одна чашка з мальчишом-кібальчишом?
—Не знаю, – відказав кумпль невесело, – може, й з кібальчишом, але ту чашку їй подаррав один французький актор, в якого матінка Кет була безтямно закохана... Ніколи не бачив тієї чашки, але багато про неї чув... – Тут Ікарус став вмикати мобільник, але він, ясна річ, не вмикався...
Я вже провалювався в сон, коли повернувся Яцик.
– Йо-ма-йо, чуваки!!! – загорлав він, усівшись біля Сигнала. – Ну хто, хто дав цьому ублюдку ПІЦУ?..
Яцик питав так скрушно, немовби від піци в Сигнала могло відібрати ще й передні лапи.
– Це не я! – випалив Ікарус.
Яцик зиркнув на нас із докором і кинув біля Сигнала пакунок з яблуками та ще якоюсь НОРМАЛЬНОЮ їжею. Сигнал, перебираючи передніми лапами, наче мініатюрний тюлень, спробував відповзти подалі від НОРМАЛЬНОЇ їжі, так, немов це була вибухівка з часовим механізмом, і ледь не впав під сидіння на коробку передач.
«Як, як він здогадався? – не міг допетрати я. – Можливо, це Кришна? Можливо, він увесь цей час за нами стежив, точно-точно, крізь люк на даху, він такий, він міг... а потім усе йому розповів!» Так, мабуть, саме так усе й було. Два останні дні мене не покидає відчуття, що за мною хтось стежить, навіть тоді, коли я сплю... І от, щоб утекти від того, хто за мною стежить, я тікаю в спогади...
Засинаючи, я чув, як Ікарус намагається ви-клянчити в Яцика його мобільник, а той скавулів, щоб ми більше ніколи-ніколи не годували його медитативного бульдога НЕнормальною їжею.
Мені нічого не снилося...
Прокинувся я, судячи з усього, за кілька годин. Вонмобіль стояв, і в прочинені двері заходило приємне вечірнє повітря. Розплющивши очі, я побачив на канапі прямісінько перед своїм носом чиїсь ніжки. Пробігшись поглядом від коліна до того місця, де починалася куца спідничка, я їх упізнав – це були ніжки Кет.
– Привіт, – сказав я їм так само, як і кілька днів тому, – ви гарні...
Дико сушило.
Кет натомість відсіла від мене подалі, а потім кинула щось важке прямо в район моїх яєць. Я зігнувся навпіл, відчуваючи, як це «щось» впивається в мене кігтями. Старенький Мяу-дзедун урешті-решт скочив з мене на підлогу й забився під шафу, нервово зиркаючи на Сигнала, що валявся неподалік. Я зашипів від болю й схопився на ноги.
– Ти чо..., блін, здуріла. Кет? А якби пін відірвав мені яйця? – спитав я і докором.
Але Кет нічого не відповіла, тільки гнівно на мене зиркнула й відвернулась.
—От-от, я ж тобі казав, – почув я з переднього сидіння Яциків голос, – водяра, кіт, ненормальна їжа, крики про якісь там яйця – усе це, чувак, негативні флюїди, як же ти не розумієш? І ці флюїди мене руйнують... Я не можу відмовитись від такого способу життя, він мене колись урятував...
—Флюїди? – перепитав Ікарус. – А що це в біса таке?
—Ну, як я тобі поясню? – бовкнув наш друт-кришнаїт майже в розпачі.
—Але все ж таки, – наполіг Ікарус.
—Примітивно кажучи, це такі згустки енергії, які випромінює кожна людина.
—І що, вони в нас точно негативні? – не повірив Ікарус.
—Може, й не негативні, але принаймні несумісні з моїми... І мене це геть убиває.
—І як швидко тебе це може «геть» убити? – серйозно діймав його Ікарус, певно, перебираючи в голові якісь варіанти.
—Та звідки ж мені знати? – втратив самовладання Яцик. – Може, за три роки, а може, й за п'ять хвилин. – Це пролунало настільки трагічно, наче він підхопив якусь невідому тихоокеанську заразу.
Не знаю чого, але в цей момент, я так злякався цієї зарази, що вирішив робити звідси ноги, притому негайно. Я не хотів нічого, тільки б опинитися десь подалі під цього крейзанутого воимобіля, від цієї шаленої планети з її населенням: подалі від зашуганого Яцика, що хотів нас здихатись, подалі під Ікаруса, якого страх як цікавило, коли ж наші негативні флюїди все-таки замочать Яцика, від Кет із її потрясними ніжками, що невідомо нащо кинула мені на яйця Мяудзедуна.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «БЖД», після закриття браузера.