Читати книгу - "Аку-аку"

— Дома ми мали тільки батат і рибу, — зауважив, бургомістр, задоволено погладжуючи себе по животі.

Знову запалили бляшаний каганець, і знову полилась бесіда про давні часи, коли король на ім'я Туу-ко-іху натрапив на двох привидів, що спали біля підніжжя червоної скелі в каменоломні, де витісували пукао для статуй. Обидва привиди були довговухі, бородаті, з довгими загнутими носами і такі худі, що на грудях випинались дебра. Король повернувся додому і поспішив вирізати привиди з дерева, поки не забув, які вони. Так було зроблено першу моаї-кава-кава, фігуру людини-привида, яких і сьогодні вирізують з дерева на острові Пасхи.

Ледве встигли мешканці печери поїсти, як одразу ж витягли куски дерева і почали вирізувати свої моаї-кава-кава. Старші тим часом розповідали далі історії, від яких у нас волосся піднімалося вгору. А по стінах навколо стрибали криві тіні.

Ми почули про привидів-канібалів, які з'являлися вночі і вимагали тельбухів, про привида-жінку, що лежала на морському дні і довгою рукою стягувала із скель людей до себе, та про інших духів, що бродили. берегом і штовхали людей у воду. У помічника бургомістра Лазаруса злий привид штовхнув з кручі в море бабусю. Але були привиди, які по-дружньому ставились до людей і допомагали їм. Більшість із них були прихильні, тільки до якогось одного роду, а всім іншим намагалися зробити зле.

Одна страшна історія змінювала іншу, поки всі нараз не почали розповідати про те, що трапилося з ними сьогодні.

— Ти ж сам був там і все бачив, тільки вдав, що не помічаєш, — заявив один з них.

Остров'яни знали, що перетягувати статуї по острову їхнім предкам допомагали надприродні сили. Але ставити їх на постаменти доводилось уже самим з допомогою колод та каміння, хоч і тут духи виконували свою пайку роботи. Сьогодні вони всі були свідками такого, чого ніхто з них раніше не бачив. Невидимий аку — аку допомагав їм піднімати статую. Напевно, пісня принесла їм щастя.

Взявши дерев'яну фігурку і дві палички, остров'яни показали нам, як вони підважували один бік статуї і як раптом голова велетня піднялася сама на кілька дюймів, хоч її ніхто не рухав.

— Дуже, дуже дивно, — почувся з ніші голос довговухого.

В цей час Тура-молодшого направили помічником до Еда на вершину Рано Као, де треба було нанести на карту руїни. Ед і Білл жили як гості в домі губернатора біля підніжжя гори. Дружина губернатора, надзвичайно гостинна жінка, запросила і Тура оселитися в неї, «бо до табору було далеко. Але Тур, по-хлоп'ячому жадібний на пригоди, вирішив влаштуватися на вершині гори, серед руїн селища птахо-людей. Там залишилось чимало старих кам'яних хатин, придатних для життя. Хоч спати в них було твердо і дуже низько нависала стеля, вони все ж таки давали надійний захисток у будь-яку погоду. До того ж, звідси відкривався такий краєвид, якого не гзнайти і в семи королівствах: біля самих ніг розкинулося селище Хангароа і більша частина острова, а на схід і на захід аж до обрію простягався океан. Напівзасипані землею кам'яні хатини тулились одна до одної вздовж гострої, як ніж, скелі поряд з дивовижними скульптурами. За кілька кроків од порога хатини круча прямовисно обривалася вниз, просто до моря, де лежали пташині острівці, а за два-три кроки з другого боку починався такий самий карколомний спуск до згаслого кратера Рано Као, що нагадував величезну чашу діаметром у півтора кілометра. Дно його вкривав строкатий зелений килим — підступна трясовина з маленькими озерцями чистої води.

Коли Тур вирушив нагору із спальним мішком і харчами, остров'ян охопила паніка. Вони благали хлопця сходити на ніч униз. Потім пішли до Еда і попросили його зігнати Тура з вершини, а мені в Анакені сказали, що не слід хлопцеві залишатись самому на руїнах Оронго, бо його вхопить аку — аку. Але ніщо не допомогло. Турові трапилась нагода здійснити найзаповітнішу свою мрію, і він поклав собі за мету отаборитись на Рано Као.

Ввечері Тур залишився на вершині, а всі інші зійшли вниз. Бригадир землекопів, що працювали в Еда, був не на жарт схвильований цим і послав для компанії Турові, трьох добровольців. Коли зайшло сонце і в темних ущелинах засвистів вітер, Тур пережив перший переляк: до руїн наближалися три тіні. Це були три дівчини, прислані бригадиром. Дівчата так боялися, що одна замалим не збожеволіла. Внизу, в чорному кратері, відлунювався шум вітру, але для неї це був голос аку — аку, у зірках, які віддзеркалювались в озерцях, дівчина теж побачила духів. Духи були скрізь. Коли настав ранок, всі три були страшенно раді, що можуть спуститись донизу.

Тур залишився й надалі ночувати на вершині. Поки. всі інші ще тільки видиралися схилом нагору, він сидів і, дуже задоволений, зустрічав схід сонця. В очах місцевих жителів Тур став героєм. Вони щодня закидали його динями, ананасами, печеними курчатами, і ніщо не могло примусити хлопця переселитися в долину. А втім, остров'яни вже заспокоїлись: мабуть, якісь потаємні сили стережуть сина сеньйора Кон-Тікі. Тур прожив там. чотири місяці, і аку — аку не зачепив його.

На цьому історія з привидами не закінчилась. Продовжив її Лазарус саме в той час, коли я виманив у молодого Естевана першу таємницю родинної печери. Лазарус був правою рукою бургомістра і, як вони обидва твердили, значною людиною на острові. Він належав до трьох виборних осіб на острові і був, за словами бургомістра, дуже багатий. У жилах Лазаруса тече кров і довговухих і коротковухих з невеликим домішком крові зайшлих європейців. Він мав гарну будову тіла, але риси його обличчя Дарвін використав би як доказ до своєї теорії походження видів. Якщо його череп колись знайдуть у землі, то археологи, напевно, подумають, що острів Пасхи був колискою людства. Але, незважаючи на низьке спадисте чоло з випнутими бровами, на висунуту верхню щелепу, невелике підборіддя й товсті губи, за якими виднівся ряд білих, як перли, зубів, незважаючи на великий ніс та по-звірячому насторожені очі, Лазарус не був тупим. Навпаки, він мав жвавий, гострий розум і почуття гумору, однак теж вірив у забобони.

Якось Ед повідомив, що знайшов багато невідомих фресок на великій плиті, яка-правила колись за стелю хатини. В той самий час Арне відкопав у землі біля Рано Рараку нову, не схожу на інші, статую. Увечері, коли довговухі скінчили роботу і почвалали до печери Хоту Матуа, Лазарус з таємничим виглядом одвів мене вбік.