Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Збирайся, я прийшов тебе визволити.
Склала дівчина свій пожиток, стала разом зі Знайдоном у черевики та й утікають. Уночі вернувся до замку змій, а брама йому й каже:
— Велика біда, пане. Твою дівчину вкрав Знайдон і тікає.
— Нічо, — той відповідає, — я їх наздожену.
Повечеряв, полетів. Хлопець з русалкою тим часом тікають. Нараз перед ними впало з гілки пташине гніздо. Не полінувався Знайдон, поклав його на місце і вже хотів далі бігти, коли нараз надлетів змій, русалку забрав, а Знайдона порубав на шматки. Лежить хлопець годину, другу.
Прилітає пташка до гнізда і питає дітей, чи не знають, що це за чоловік лежить посічений під деревом.
— Та як не знаємо, — відповідають ті, — він підняв наше гніздо і від смерті нас порятував. Треба і йому якось допомогти.
— Я знаю, як це зробити, — каже пташка. — Треба летіти і принести, поки не пізно, цілющої води.
І нараз пурхнула з гілки, набрала в дзьобик води, покропила Знайдона, він устав. Подякував пташці та й знову вертається по свою русалку. Дочекався, поки змій полетить, прийшов до неї.
— Як ти живий зостався? — дивується дівчина. — Змій на тобі живого знака не лишив!
— То не мене він порубав, — каже Знайдон, — а купу катрання. Але нічо, більше він нас не обдурить. Спитай, де його смерть, а я завтра прийду.
— Добре.
Вийшов Знайдон за ворота замку, ліг недалеко в кущах і чекає ранку. Як добре розвиднилося, а змій полетів, іде хлопець до замку.
— Ну що, — каже до дівчини, — дізналася те, що я тебе просив?
— Так. Піди на поле, там пастиметься сірий віл. Аби-сь не сполошив його, а підійшов тихо і вбив. З вола вилетить качка. Ти не пускай її, а вимкни з чубка три чорні пір'їни, у них ховається змієва смерть.
Вислухав Знайдон дівчину, пішов у поле, а там волів пасеться — трави не видно. Ходить хлопець поміж них, ніде не видить сірого вола — усі білі. Нарешті змучився, став та їсть хліб. Коли це прибігає до нього миша і просить, аби дав їй щось голод заморити. Знайдон віддав усе, що мав. Миша наїлася й каже:
— Що ти тут шукаєш, хлопче? Може, я тобі чим зараджу?
— Прийшов, щоб знайти сірого вола, та ніде його не виджу.
— Не переживай, покажу його тобі. Йди до скали, і там він буде дерева пасти, а каменем закушувати, там і чекай мене. Я незадовго прийду.
Ходив, ходив Знайдон і таки відшукав скалу та сірого вола. Став недалеко й чекає мишу. Через якусь годину та прибігає з колоском жита в зубах.
— Де ти так довго була? — питає хлопець.
Миша й розповідає:
— Тут недалеко є залізне поле, на якому раз на рік родиться залізний колосок з залізними зернами. Якщо заладувати цим колоском рушницю та стрілити волові у праве вухо, тоді можна вбити його. Інакше тільки розлютиш, і він вб'є тебе.
Були там недалеко пастухи. Знайдон попросив у них рушницю, заладував колоском, що його принесла миша, підкрався до вола з правого боку і вистрелив. Той упав мертвий. Підбіг Знайдон до нього, зловив качку, що вже хотіла вилітати, витяг три чорні пір'їни, подякував миші за колосок, а пастухам за рушницю і прийшов до замку.
— Збирайся, — каже до дівчини, — змій уже більше не страшний. — І показав їй три пір'їни.
Розпалили обоє за замком вогонь, кинули у них те пір'я, й усе пропало, як би нічого й не було. Стали вони на черевики й вернулися до краю скали.
Перекинулася русалка на качку, посадила зверху Знайдона і разом повернулися до його мами. Там собі добре погостилися, поженилися й довго жили, може, ще й тепер живуть, якщо не повмирали.
Казки про морських царівен і чарівниць
Як леґінь шукав підземну царівну
Раз бідний гуцул прийшов до царя просити допомоги.
— Скільки маєш дітей? — спитав його цар.
— Було семеро, але всі вмерли з голоду. Восьме скоро має народитися. Тоді цар сказав:
— Якщо воно буде схоже на мене, то як буде мати вісімнадцять років, заберу його до себе.
Похнюпився гуцул і пішов додому.
Незабаром жінка народила хлопчика. Гуцул сподівався, що хоч на старість буде поміч. Але коли синові сповнилося вісімнадцять років, приїхав за ним цар. Подивився на бідного парубка, а той зовсім не схожий на нього, та красний, як сонце! І цар забрав хлопця із собою. Старий на те не сказав нічого: думав, як син буде добре матися, то згадає про батька і матір.
Але по дорозі прийшло цареві в голову позбутися красеня. І повіз гуцуляка до Проклятого озера. А жива людина сюди ще не ступала, бо озеро викидало хвилю і затягало у безодню.
— Я дуже зголоднів, — сказав хлопцеві цар, — Злови рибку в озері.
Сам виліз на дерево, щоб видіти, як хвиля затягне гуцула під воду.
Леґінь пішов до озера. На березі побачив велику калюжу. Раптом вона зарухалася, сплеснула своїми хвильками-губами і проговорила:
— Перенеси мене, леґіню, в озеро.
Гуцуляк скинув крисаню, почав черпати воду і носити в озеро. Коли отак вичерпав усю калабаню, хвилі озера зійшлися у справжні вуста, і воно спитало:
— Чого тобі від мене треба?
— Дай рибку для царя.
Вода завирувала й викинула на берег рибину. Парубок схопив її і поніс до карети.
Їдуть далі. Та цареві все ще не дає спокою думка, як погубити красеня.
— Підеш, — сказав нарешті, — у сусіднє царство і приведеш для мого сина підземну царівну.
Парубок подивився на нього, як на дідька, та не сказав нічого, бо і не знав, що мав казати. Пішов лісом, куди вказав цар. Йде, йде і здибав хлопчика із синичкою в руках.
— Шкода мучити пташку. Я заплачу тобі за неї, лише відпусти, — сказав гуцуляк і витягнув із пазухи той єдиний гріш, що мав на дорогу.
Хлопчик узяв гріш, відпустив синичку і побіг.
А стара синиця, яка була вдячна за своє пташеня, сіла гуцулякові
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.