Читати книгу - "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."

За час перемир'я коні і люди відпочили й набралися сил.

Останні бої полку Чорних запорожців

11 і 12 листопада (8–9 листопада. — Ред.) полк стояв у с. Клопотівці. Козацтво нудилося і раз у раз зверталося до старшин із запитанням: а чи скоро в наступ? Отримавши відповідь, що скоро, завзято поправляли свої шапки і йшли до своїх коней.

Нарешті рознісся в повітрі звук сурми. Грали "сідлання". Козацтво кинулося сідлати коней.

З'єднавшись із пластунами під марш полкового оркестру, полк вирушив у напрямку сіл Овсяники та Дубова. Довгим шнуром тягнувся полк по дорозі. Попереду штаб полку, а далі сотні кінні, пластуни, гармати. У всіх обличчя веселі, в очах горіла завзятість. Гра сурмачів навіювала на душу якусь солодку тугу.

Минули с. Овсяники. Наближалися до с. Дубова, куди вже долинав гуркіт гарматних вибухів. Це частини Запорозької дивізії билися з ворогом.

Коли вже стемніло, в'їхали в с. Петрані. Тут виділено 2-й курінь під командою сотника [Віктора] Дяченка, який і рушив дорогою на Курилівці.

Курінь із місця помчав риссю, висилаючи наперед патруль із восьми козаків. Патруль, увігнавшись у Курилівці, потрапив в оточення ворожої кінноти. Вже вхопили коня командира патруля за повід, однак він, роздаючи удари шаблею направо і наліво, рвонув через ворожі ряди, а за ним й увесь патруль. Командир патруля підхорунжий Мазур мав порубану гвинтівку і був легко поранений шаблею в руку.

2-й курінь розсипався в лаву і з криком "Слава!" кинувся в наступ, але вогонь важких кулеметів змусив його відійти.

Полк затримався в с. Петрані, готуючись зранку до наступу на Курилівці. Вранці 13 листопада (тут і далі можливі неточності в датах. — Ред.) сурми н кінноті і свистки у пластунів оголосили збірку. Пластуни вийшли в поле, розсипалися в лаву і повели наступ на Курилівці, маючи на лівому крилі 1 — й курінь із поручником Броже, який мав завдання вийти на тили ворожої оборони в Курилівцях. Наступ пластунів підтримали наші гармати. В резерві — 2-й курінь сотника [Віктора] Дяченка. Большевики відкрили стрілянину по наступаючих, і на всьому фронті заклекотіло як у пеклі.

Уже під Курилівцями пластуни піднялися і з голосним "Слава!" пішли на багнети. Ворожа піхота почала кидати зброю і піддаватися, але в цей момент червона кіннота атакувала пластунів. Настав критичний момент, ніс, на щастя, я мав під руками 2-й курінь, який і кинув проти ворожої кінноти. Завдяки цьому пластуни змогли відійти, втративши одного вбитим і 13 пораненими.

Ворожа кіннота контратаку нашого 2-го куреня прийняла. Зав'язалася рукопашна битва. Перевага в кількості була на боці ворога, і 2-й курінь мусив відійти. Шкода, що поручник Броже заглибоко пішов в обхід і вчасно не вдарив по тилах ворога, бо була змога помірятися силами із совєтським "героєм" [Григорієм] Котовським, бригаду якого мали перед собою. На вечір полк відійшов у груповий резерв до містечка Буцні.

День 15 листопада минув спокійно. О 6-й вечора — тривога. Полк пішов на допомогу Запорозькій піхоті, яка відходила під натиском на Буцні, але за 2 км від містечка сама зупинила ворога.

У той час прибув гонець зі штабу з наказом, щоб полк Чорних запорожців ішов на з'єднання з козачою дивізією осавула Яковлєва. Полк, не гаючи часу, вирушив. Дивізія Яковлєва — це колишні частини денікінських військ, які потрапили до Польщі й були інтерновані. Поляки їх озброїли і кинули проти [Семена] Будьонного під Замостям.

Коли було укладено угоду між українським урядом і російським комітетом, дивізія Яковлєва вирушила на злуку з Українським військом як автономна частина. Вона складалася з таких частин: Вовчанський драгунський полк — 350 шабель; полк донських козаків — 250 шабель; полк терських козаків — 150 шабель; батарея чотиригарматного складу. По прилученні Чорного полку — понад тисячу шабель. Наші пластуни й одна батарея тим часом залишилися при Запорожцях.

16 листопада полк з'єднався з дивізією Яковлєва. Дивізія мала завдання прорвати фронт і вдарити на тили ворога в районі с. Стара Гута. Передові частини підійшли до Старої Гути, розсипалися в лаву, і зав'язався бій, в якому взяли участь гармати з батареї сотника [Дмитра] Ґонти.

Нарешті прийшла черга і на наш полк, що був у резерві. Проскочивши залізницю, ми розвернулися в лаву і пішли в наступ, як завше, бравурно. Фронт було прорвано, але ворог не здавався, скерувавши вогонь трьох гармат проти Чорного полку, до того ж із тилу з'явився ворожий бронепотяг, який всю силу вогню скерував на батарею сотника Ґонти, що стояла на відкритій позиції.

Між бронепотягом і двома гарматами Чорного полку почалася боротьба не на життя, а на смерть. Ураганний вогонь ворога змусив одну гармату змінити позицію, а від другої відігнав обслугу. При гарматі зосталося двоє людей: хорунжий [Дмитро] Головко і ройовий Голємбовський. Попри те що навколо рвалися гранати і шрапнелі, вони продовжували змагатися з ворожим бронепотягом. Нарешті один з набоїв вцілив у паротяг і той вибухнув.

Ворожий бронепотяг взято завдяки великій хоробрості цих двох лицарів. Він називався "Красноармеец". На ньому було 6 гармат, 16 кулеметів і багацько набоїв.

Ворога розбито. Полк Чорних, захопивши до сотні полонених, пішов на Деражню, де призначено збірку дивізії. Деражню боронив Котовський. Зв'язаний чолово Яковлівцями, поспішно покинув Деражню, бо довідався про наступ Чорного полку з півдня. Ми захопили табори, полонених і майже весь духовий оркестр Котовського. На бронепотязі знайшли оперативні накази, серед яких і "Характеристика Української Армії". Віддаючи належне українській піхоті, в якої єдиний мінус — мала кількість, ворог характеризує нашу кавалерію: згадавши мимохідь Окрему кінну дивізію, перейшов він до Чорношличників: кількість — 600 шабель, що творять бригаду, якою командує Петро Дяченко. Чорношличників неможливо несподівано атакувати — ні з тилу, ні з флангів. Вони легко перегруповуються і завжди самі атакують, навіть більші сили. Кращої оцінки не дав би і власний командарм.

Накази переслав до штабу групи, якою на той час командував генерал-хорунжий [Андрій] Гулий-Гуленко.

Заночували в м. Деражня. Від полонених довідалися, що до нашого лівого флангу підходить 6-та Залізна совєтська дивізія. На нараді в осавула Яковлєва вироблено план подальших дій:

1. Повернутися на лінію піхоти Запорозької дивізії, з командиром якої домовитися, що 17 листопада дивізія перейде до оборони, а в той час Яковлєв з Чорним полком атакуватимуть 6-ту совєтську дивізію на марші, розіб'ють її і відкинуть на північ, де