Читати книгу - "Євреї на Україні"

“За походженням пан Маркс — єврей. Він поєднує в собі, можна сказати, всі позитивні риси і всі недоліки цієї здібної породи. “Нервовий”, як каже дехто, до боягузтва, нетерпимий і абсолютний, як Ієгова, Господь Бог його предків, і, як він, мстивий до безумства. Немає такої брехні, наклепу, якого б він не був здатний звести на кожного, хто мав нещастя викликати його ревність або, що все одно, його ненависть. І він не зупиняється перед найбільш мерзенною інтригою, якщо тільки, на його думку, — а втім, здебільшого помилкову, — ця інтрига може придатися до посилення його становища, його впливу або до поширення його сили. Щодо цього він цілком “політична людина”.381

До рис, вдало підмічених у євреїв Бакуніним, треба додати такі якості, як зарозумілість, розв’язність і нахабство. Вітте, якого не можна запідозрити в антипатіях до євреїв, у всіх трьох томах своїх спогадів характеризує їх не інакше, як нахаб, зарозумілих інтриганів. Про начальника станції Балта Ф.Штерна він пише: “Он имел единственный недостаток, свойственный его расе, — нахальство”.382 Залізничного магната Бліоха атестує так: “Блиох был человек по природе неглупый, в высшей степени образованный и талантливый, но с недостатками, так сильно присущими большинству евреев, а именно со способностью зазнаваться и с большой долей нахальства”.383 Великий князь Олександр Михайлович, за характеристикою Вітте, — “воплощенный интриган”.384 Видавець “Биржевых Ведомостей” Проппер — “нахал”. На адресу російської преси періоду 1905 р. Вітте висловився: “Вся полуеврейская пресса, типичным представителем которой являлся Проппер, вообразила, что теперь власть в их руках, а потому самозабвенно нахальничала”.385

І ось люди з такими милими якостями беруть владу у свої руки. Самовпевнені і нахабні, мстиві і ненависливі єврейські інтригани засідали за кожним бодай хоч трохи значним начальницьким столом. Перед лицем цих партійних божків рядовий українець, а особливо той, хто відчував себе “відповідальним” за 1917 рік, за спробу вирватися з-під влади Росії, мовчки, мов віл, реми?ав свою думу і похмуро мовчав. Його карали й за це: мовляв, приховує правду, носить камінь за пазухою…

“Вузькість життєвих умов, — казав Енгельс, — породжує вузькість кругозору”.386 Пригнічені репресіями і терором, роз’єднані зрадою і намовами, українці ледве могли здобутися на пасивний самозахист. Одні виїздили в Росію, щоб там “загубитися” в загальній масі людей і стати недоступними для своїх гонителів. Так опинилися у добровільному вигнанні великий Довженко, теоретик космонавтики Ю.Кондратюк, композитор Синиця і багато інших видатних умів України. Інші одружувалися на єврейках або росіянках і таким чином здобували собі патент на “лояльність”. Треті відхрещувалися від політики і самі від себе, зрікалися мови, національності, навіть свої прізвища перекручували на інший лад. (Скільки століть триває ця наруга над великим народом!)

Насильство, залякування і страх робили своє: отруювали свідомість людей, присипляли їхню совість і волю, руйнували в людині все людське, пригнічували її активні сили і робили нездатною боротися за збереження своєї гідності і національної честі. Рівень національної свідомості на Україні упав нижче “умовного нуля”. Такі страшні наслідки цього єврейсько-російського панування.

Євреї святкували перемогу. До їхніх послуг були перші місця в житті, кращі посади по службі, зручніші й просторіші квартири в аристократичних кварталах міст, пільгові курорти, санаторії, лікарні і всі можливі блага навіть такої азіатської цивілізації, як наша. І все це вважалося нормальним, так би мовити, особливим варіантом пролетарського інтернаціоналізму.

Так тривало б, можливо, досить довго, якби не події другої світової війни, які активізували інтерес до євреїв у всьому світі.

В СРСР спробували також глянути на них без рожевих окулярів. Глянули і вжахнулись: під рядюжкою фальшивого інтернаціоналізму лежав той самий єврейчик-пройдисвіт, по суті злодій і грошолюб, якого висміяв ще Карл Маркс. Початок цього прозріння пов’язаний з ім’ям секретаря ЦК ВКП(б) Олександра Сергійовича Щербакова. Звичайно, він діяв не без відома Сталіна, симпатії якого, як свідчить його дочка Світлана, були не на боці євреїв.

Якось у роки війни розгніваний Щербаков приїхав у московську редакцію газети “Красная звезда”. Коли зібрався весь колектив, що складався, звичайно, з євреїв, він вичитав їм, кому що належало, далі грюкнув кулаком по столу і на додачу пообіцяв:

“Я цю синагогу розжену!..”

Обіцяного довго ждати не довелося. Але головне полягало не в скороченні штатів редакції чи заміні поганих працівників, яких чекала посилка у низову пресу. Йшлося про щось набагато важливіше: про зміну в ставленні до євреїв взагалі, про крутий поворот у політиці партії і держави, і на це дуже виразно натякало оте зловісне слово “синагога”. Щоб мати вільними руки при розв’язанні такого складного питання, а заодно позбавити впливових радянських євреїв можливості апелювати до зарубіжної громадськості, в 1934 р. передбачливо був розпущений Комінтерн. Тим більше що стараннями комуністів-сіоністів він, по суті, був перетворений зі штабу революційних дій на своєрідну міжнародну “синагогу”. Звичайно, були й інші причини розпуску Комінтерну, але названа не була останньою.

Подув нового вітру дійшов у найдальші закутки країни і змусив багатьох по-новому глянути на євреїв. Отже, не такі вже вони святі та божі, не такі правовірні марксисти і не такі всесильні, за яких себе видавати. До того ж вони ще й антипатріоти: свою роль відіграв судовий процес над євреями-лікарями, звинуваченими в дійсному чи приписуваному їм отруюванні видатних діячів Союзу. Словом, почалася своєрідна “переоцінка цінностей”.

Боротьба з космополітизмом, розпочата одразу ж після війни, остаточно розвінчала пристосуванців і любителів поживитися за чужий рахунок. Кульмінацією цієї боротьби на Україні був розширений пленум Спілки письменників, що відбувався з 28 лютого по 1 березня 1949 р. в будинку Київського філіалу музею Леніна. Ось лише деякі висловлювання окремих письменників.

М.Бажан:

“Ці космополітствуючі сноби жили на нашій землі, користувалися всім — і платили зненавистю, презирством, зневагою”.

О.Корнійчук:

“Космополіти підкопуються під наш патріотизм: вони твердять, що в епоху атомної бомби немає, мовляв, місця національним рамкам”.

О.Гончар:

“Їх симпатії там, їх антипатії ми завжди відчували на собі. Безграмотний Санов, якого хотіли зробити прапором української критики, засуджував можливість писати українською мовою і думати нею”.

П.Тичина:

“Що ж це за діло, коли на 32-му році революції доводиться пролетарське мистецтво захищати од них?”

М.Руденко:

“Обвинувачення в космополітизмі — це обвинувачення в зраді народу”.

С.Скляренко:

“За роботою Пленуму стежить вся Україна. В цьому залі з нами тут партія і весь народ”.

З безмежного моря фактів, що їх називали оратори, викриваючи кричущі зловживання євреїв, наведемо лише один. Про нього розповів О.Михалевич. Він повідомив, що