Читати книгу - "На Західному фронті без змін"

Це добре діє, коли я називаю себе на ім'я. Здається, то говорить хтось інший, що має наді мною велику владу.

Уже зовсім споночіло. Моє хвилювання спадає, з обережності я чекаю, доки в небі засяють перші ракети. Тоді виповзаю із вирви. Про вбитого я вже забув. Ніч оповиває землю, а поле, що лежить переді мною, осяяне бляклим світлом ракет. Мої очі намацують невелику заглибину; тільки-но гасне ракета, я миттю перекочуюся туди, знову виглядаю, і знову перекочуюся, і плазом повзу далі.

Нарешті добуваюся до окопів. Аж тут при спалаху ракети я бачу, немов у дротяній огорожі щось ворушиться та враз завмирає, і я завмираю теж. Знову спалахує ракета, і знов я бачу те саме. То, напевне, хлопці з наших окопів. Але я стережусь і, тільки упізнавши наші каски, голосно гукаю.

Одразу ж чую у відповідь своє ім'я:

— Пауль… Пауль…

Я знов гукаю до них. То Кач і Альберт, узявши плащ-намет, вирушили мене шукати.

— Тебе поранено?

— Ні, ні.

Ми скочуємось у траншею. Я прошу щось попоїсти і вмить усе поглинаю. Мюллер дає мені цигарку. Я розповідаю в кількох словах, що зі мною сталося. У цьому немає нічого особливого, такі випадки трапляються часто. Різниця тільки в тому, що цього разу атака відбувалася вночі. А Кач, коли був у Росії, якось пролежав два дні по той бік російських окопів, перш ніж дістався до своїх.

Про вбитого друкаря я нічого не кажу.

Та вранці я вже не витримую. Мушу розповісти про нього Качеві й Альбертові. I обидва мене заспокоюють:

— Та не переймайся цим. Що ж ти мав робити? Саме для цього ти тут.

Я слухаю їх, мені так затишно, так добре біля них. Яку нісенітницю я плів там, у тій вирві!

— Поглянь-но туди, — показує Кач.

За бруствером стоять кілька снайперів. У руках вони тримають гвинтівки з оптичним прицілом, вони стежать за цим сектором передової. Час від часу ляскає постріл.

Чути й вигуки снайперів:

— Оце-то влучив!

— Ти бачив, як він підскочив?

Сержант Ельріх гордо обертається до нас і записує собі очко. У снайперському списку він посідає перше місце — сьогодні він має три зафіксованих прямих влучання.

— Що ти на це скажеш? — питає Кач.

Я киваю головою.

— Якщо сьогодні він і далі так стрілятиме, то ввечері матиме в петельці ще одну яскраву стрічечку, — запевняє Кроп.

— Або ж незабаром стане віце-фельдфебелем, — додає Кач.

Ми дивимось один на одного.

— Я не став би цього робити, — кажу я.

— А все-таки дуже добре, що саме тепер ти це бачиш, — зауважує Кач.

Сержант Ельріх знову підходить до бруствера. Дуло його гвинтівки шастає то туди, то сюди.

— Після цього те, що тебе мучить, не варте й мови, — посміхається Альберт.

Я вже й сам себе тепер не розумію.

— То все тому, що мені довелося так довго лежати біля нього, — кажу я.

Зрештою війна є війна.

Ельріхова гвинтівка ляскає коротко і сухо.

X

Нам дістався непоганий пост. Наше відділення з восьми чоловіків повинне охороняти село, яке військовим частинам довелося залишити, бо його надто сильно обстрілювали.

Найголовніше у нас завдання — стежити за продовольчим складом, який ще не весь вивезли. Ми маємо самі себе забезпечувати харчами з тих запасів. Це діло якраз для нас — для Кача, Альберта, Мюллера, Тьядена, Леєра, Детерінга. Усі тут, увесь наi гурт. Правда, Гайє вже помер. Але нам по-справжньому таланить, бо всі інші відділення мають набагато більше втрат, ніж ми.

За сховище ми обираємо собі бетонований льох, знадвору туди ведуть сходи. А вхід захищено спеціальним бетонованим муром,

Тепер ми розгортаємо бурхливу діяльність. Знову нам випала нагода відпочити не тільки тілом, а й душею. А таких нагод ми не пропускаємо, наше становище надто тяжке, щоб вдаватися до всяких там сентиментів. Це можливо тільки тоді, коли справи ще не зовсім кепські. А нам немає іншої ради, як бути практичними людьми. Настільки практичними, що іноді мені аж страшно стає, коли на мить сяйне якась думка з тих часів, довоєнних. Правда, такі думки затримуються у мене в голові ненадовго.

Нам доводиться сприймати своє становище якомога спокійніше. I ми не пропускаємо жодної можливості його полегшити, тож поруч із жахом війни, зовсім поруч, у нас живе бажання пустувати. Інакше ми не можемо і з запалом віддаємося пустощам. Ось і тепер ми завзято намагаємося створити собі ідилію — ідилію, звісно, в розумінні того, як нажертись і виспатися.

Насамперед застелюємо підлогу матрацами, що ми їх понатягали сюди з різних будинків. Солдатський зад теж не від того, щоб посидіти на м'якенькому. Тільки посередині сховища ми зоставили вільне місце. Потім забезпечуємо себе ковдрами й перинами, розкішними м'якими речами. У селі цього добра повно. Ми з Альбертом знаходимо велике розбірне ліжко з червоного дерева, до нього балдахін із блакитного шовку і мереживне покривало. Із нас піт лив дзюрком, поки ми дотягли те ліжко сюди, але ж не можна відмовити собі в такій розкоші, а надто коли її за кілька днів напевне розтрощить якийсь снаряд.

Ми з Качем вирушаємо у невеличку розвідку по будинках. Невдовзі вже маємо десяток яєць і два фунти досить свіжого масла. Раптом у кімнаті, де ми стоїмо, щось гупає і, пробивши стіну, повз нас, на відстані якогось метра, пролітає чавунна грубка й зникає за протилежною стіною. Зостаються лише дві дірки в Стінах. Грубка потрапила сюди з іншого будинку, в який влучив снаряд.

— Нам пощастило, — шкірить зуби Кач, і ми шукаємо далі.

Нараз ми наставляємо вуха й мерщій вибігаємо. Та ось ми спиняємось, мов зачаровані: у невеличкому хлівці кувікають двоє живих поросят. Ми протираємо собі очі й знов обережно зазираємо туди: там справді поросята. Хапаємо їх — і сумніву немає, це дві молоденькі свинки.

Оце-то буде печеня! За якихось п'ятдесят кроків од нашого сховища стоїть будиночок, де квартирували офіцери. На кухні — здоровенна плита з двома конфорками, тут-таки ми знаходимо сковороди, каструлі й казани. Все тут є, навіть купа дрібно наколених дров у повітці, — просто якийсь казковий будинок.

Двох хлопців ми ще з самого ранку послали в поле шукати картоплю, моркву й молодий горох. Ми запишалися і вже чхаємо на консерви з продовольчого складу, нам хочеться чогось свіженького. У комірчині лежать уже дві головки цвітної капусти.

Поросята заколоті. Їх упорав Кач. До печені ми хочемо насмажити картопляників, але