Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Великий Сергій — 2»
Нас привезли до невеликого офісу, розташованого в одному з викуплених триповерхових будинків у центрі міста. Офіс належав Валері, він зустрів нас у своєму обставленому темними меблями кабінеті.
— Цей? — запитав Валера, кидаючи мені через стіл пачку фотографій.
Я глянув на перші дві і сказав: «Цей».
На кожній із них був зображений Великий Сергій: то виходив він з готелю, то прикурював сигарету, то сідав у машину… А поруч із ним — чорновиді, з азіатським розрізом очей охоронці, явно з клану Ахіміла Хафізова.
— Чому ти не сказав, що він потрібен нам? — запитав Валера.
— Я пояснював.
— Наступного разу роби це більш дохідливо. Добре?
— Гаразд, — сказав я.
2— Ну що, — мовив Валера, — ми вистежили його.
У такому маленькому містечку це було нескладно.
— Він працює на Ахіміла у казино «Вершина». І працює, здається, не за своїм бажанням. Хоча вигляд у нього досить таки респектабельний. Охоронці супроводжують його повсюди і вдень, і вночі. Удень він відсипається в готелі, всю ніч проводить у «Вершині». Чим він займається — невідомо. Може, розповіси?
— Він гравець, — сказав я. — Один із кращих у цій країні. І Ахіміл може використовувати його і як шулера, і як гравця. Столами «Вершини» керує комп’ютер, і, напевне, Великий Сергій сидить десь біля нього. Не має значення, яку посаду він обіймає, головне, що Сергій знає систему керування грою, а оскільки його тримають на прив’язі, — мріє про звільнення. Ми можемо бути корисні один одному. Розумієш?
— Авжеж.
— Мені треба зустрітися з ним і дізнатися, чи погодиться він допомогти нам і якої компенсації вимагатиме.
— Якщо він погодиться, — уточнив Валера.
— Ясна річ, — кивнув я.
— Його охороняють. І підлеглим Ахіміла зовсім не обов’язково знати, що ми цікавимося їхніми людьми, — розмірковував уголос Валера, який вважав, що зустрітися з Великим Сергієм не так легко.
Але він усе ж таки організував нам зустріч.
Охоронці супроводжували Великого Сергія повсюди. Вони возили його в казино, привозили назад у готель, жили в номері напроти. Один із них постійно чергував біля дверей Великого Сергія, щоб той не міг утекти.
Але, від возячи його в казино, хлопці Ахіміла залишали номери без охорони, і цим скористався Валера. Того ж вечора один із його підлеглих пробрався в номер і сховав під подушкою Великого Сергія мобільний телефон, приклавши до нього записку з телефонним номером і складеною під мою диктовку запискою:
«Стаc III., казино „Північ“, „Альбіон“, „Незгасні Вогні“».
У «Півночі» ми познайомилися, у «Альбіоні» зробили свою найбільшу гру, а в «Незгасних Вогнях» грали останнього разу. Я сподівався, що Великий Сергій згадає мене. Він зателефонував наступного ранку.
Я ще лежав у ліжку, коли до мене ввійшов один із охоронців і тицьнув мені слухавку:
— Тебе.
— Стас, — сказав я, беручи телефонну трубку і даючи зрозуміти охоронцеві, що він може вийти.
— Здрастуй, — сказав Великий Сергій, упізнавши мене. І одразу замовк. Тому я розпочав розмову сам:
— Подейкують, ти працюєш з Ахімілом Хафізовим?
— Вимушений, — сказав Великий Сергій.
— Неприємності?
— Саме через них.
Мої припущення виявилися правильними — Великий Сергій працював на Ахіміла зовсім не з власної волі.
— У мене така сама ситуація, — сказав я, — тільки із Савою.
Він усміхнувся.
— Нас слухають? — запитав я.
— Ні.
— У мене є план: мій Сава хоче розорити казино твого Ахіміла. Обіцяє бути справедливим і щедрим із тим, хто допоможе йому. Чи можеш ти посприяти цьому?
— Посприяти? — перепитав Великий Сергій, який не довіряв ні Саві, ні Ахімілу. — Мені треба подумати, — сказав він.
— Скільки?
— Я передзвоню.
Знаючи, що Великий Сергій думатиме не про те, допомагати йому Саві чи ні, і не про те, скільки заправити за свою допомогу, а про те, як йому найкраще зіткнути Ахіміла Хафізова і Саву Костіна, щоб зникнути самому без сторонньої допомоги, я замислився теж, отже, відстрочка, якої попросив Великий Сергій, була досить своєчасною.
ЗВеликий Сергій передзвонив наступного ранку, відразу після того, як повернувся з нічного чергування в «Вершині».
— Ну? — запитав я.
— Згоден, — сказав він, — зайди до мене.
Він мав право вимагати цього.
Але коли я розповів Валері про те, що Великий Сергій наполягає на зустрічі, той обурився.
— Як я до нього піду? Перестріляю охорону Ахіміла?
— Це вже твоя проблема, — сказав я, — але якщо Сава запитає мене, чому я стільки часу зволікаю, я скажу, що ти не даєш мені працювати. Затям це.
— Добре.
Уже через годину Балерині хлопці зняли номер на дев’ятому поверсі готелю, а ввечері ми з Мишком сиділи у ньому з двома охоронцями і Валерою, який заявив мені: «Я сам розмовлятиму з твоїм клієнтом».
Коли Великого Сергія посадили в машину, він дав покоївці двадцять євро і попросив перевірити, чи є хто в номері з людей Ахіміла, і коли та сказала, що він порожній, уже під ранок привів нас туди.
4— Приїхали, — зайшов до нас у номер, щоб сповістити це, один з
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.