Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

— Звичайно, графе, ми довго думали про це. І тут теж хочемо застосувати оригінальний проект. Каміни не дадуть необхідного тепла. Тому для головного корпусу та галерей побудують дві величезні печі, і тепле повітря по захованих у стінах каналах подаватиметься в усі зали. Такі ж печі передбачені і в бічних флігелях, і в спальних кімнатах. Туалетів теж побудують потрібну кількість, — Лакруа почав пояснювати на плані розташування цих життєво важливих кімнат, а також інженерне рішення каналізації.

У графині Жозефіни було багато зауважень із планування парку; тим не менше вона була у захваті від павільйонів і особливо від штучної печери, де можна буде влаштовувати обіди та концерти при свічках під супровід води, що капає зі стелі. Врешті-решт вирішили, що парк вдосконалюватиметься поступово в міру його будівництва та посадки дерев.

— Отже, панове, представлене вами дуже вражає. Не хочу вас захвалювати, але такого Європа ще не бачила. А найголовніше — моя дружина залишилася задоволена, — граф Потоцький хитро покосився на Жозефіну. — А якщо серйозно, то проект — це лише чверть справи. Головне — втілити задумане. Адже попереду у нас стільки підводних каменів! А коли подумаю, що всі будови ще потрібно наповнити відповідним змістом, мені стає не по собі. Люба, — звернувся він до Жозефіни, — ось тепер, коли розпочнеться будівництво, і я буду впевнений, що немає ніяких складнощів, ми вирушимо до Відня, а потім до Італії і далі до Франції. Це і буде нашою запізнілою весільною подорожжю, можливістю купити меблі, картини і все-все-все, що необхідно для нашого затишного гніздечка. Я покладаюся на твій художній смак.

— Милий, — Жозефіна підійшла до Станіслава й обняла його, — готуй гаманець, а про решту я подбаю.

— Ось, панове, — парирував граф, — чоловіки створені, щоб заробляти гроші, а жінки — щоб їх витрачати.

Із наступного дня цегельний завод у Тульчині запрацював на всю потужність. Насамперед граф Станіслав почав будувати приміщення для своїх придворних і охорони, а також житло для будівельників, які або вже прибули, або були в дорозі.

І тільки навесні 1778 року граф і графиня Потоцькі почали серйозно збиратися в подорож по Європі.

Тривога!

Таке коротке слово. Але як багато у ньому, в цій події для будь-якого військового! Як часто уві сні кожен офіцер і солдат подумки відпрацьовували всі свої рухи після отримання цього сигналу! А проте, щоразу сигнал тривоги застає всіх зненацька, розриває земні заняття, спокійний, врівноважений стан душі.

Місто безтурботно спить. Лише вартові справно несуть службу на постах. І ось угору злітає ракета, і відразу сурмачі своїми сигналами підривають тишу фортеці і всього міста.

Софія прокинулася з першими звуками сурми. Вона не знала, що це тривога, але шум у будинку підтвердив здогади: відбувається щось неординарне.

Консолата, сестра Йозефа, підхопилася разом з усіма в цей ранній час та шепнула Софії:

— Тривога! Можливо, маневри, а можливо…

Вона не договорила, але Софія і сама все зрозуміла.

Йозеф зібрався за лічені хвилини. Скочивши на коня, якого вже тримав напоготові ординарець, він обійняв Консолату, потім уважно подивився на Софію і несподівано поцілував її.

— Софі, головне, щоб це не була війна.

Із цими словами він пришпорив коня і зник.

Слово «війна» для грекині відразу ж перетворилося на якесь жахливе марення з усіма трагічними наслідками. Для неї це була певна межа, за якою стояли пожежі, смерті, втрата близьких. Та й узагалі це слово наводило жах на будь-яку нормальну цивільну людину.

Софія відразу згадала, як саме Йозеф вимовив це страшне слово «війна». Вона побачила нездоровий блиск в очах свого майбутнього чоловіка, відчула, що Йозеф підсвідомо бажав війни, точніше, не війни як такої, а випробувати себе у цій справі. І лише тепер вона зрозуміла, що означали його слова, що він — нащадок військових. Кожен військовий присвячує своє життя армії, і для нього війна — це природний стан. Це те, заради чого він навчався, ніс службу, відточуючи свої дії у маневрах, навчаннях і парадах.

Звичайно, ні Консолата, ані Софія не могли всидіти вдома і, наспіх зібравшись, обидві вибігли на вулицю. Сонне місто на очах прокидалося, наповнюючись тривожною енергією військових. І лише людина грамотна у військовій справі могла побачити в цьому нетропічному, на перший погляд, русі струнку музику відпрацьованих до дрібниць дій кожного виконавця. Через кілька хвилин усі бойові позиції і вогневі точки були не тільки повністю укомплектовані, а й готові до бойових дій.

Зірки в небі розтанули. Коли Софія з Консолатою із кріпосної стіни поглянули в підзорну трубу, їх охопив жах: на рубежах міста стояли регулярні частини…

За два дні до оголошення тривоги в будинку коменданта, нібито проїздом до Тульчина, зупинився генерал коронної артилерії граф Алоізій Фредерік фон Брюль. Від недавнього часу влада сорокарічного генерала поширювалася і на комендантів фортець.

Це був невисокого зросту здоровань, фанатично відданий військовій справі, різкий у своїх оцінках і висловлюваннях. Водночас у розмові він рідко підвищував голос, говорив тихо, але впевнено, зважуючи кожне слово. І хоча в армії ходили легенди про його суворість — суворість ця стосувалася тільки військової виучки. Все це дозволило йому досягти свого становища в королівстві. Ось і в Кам’янці його цікавив не тільки вишкіл артилеристів, а й те, в яких умовах живуть офіцери і солдати фортеці, як проводять свій вільний час.

Генерал фон Брюль двічі доводився родичем Станіславу Потоцькому. По-перше, він був одружений на рідній сестрі графа Маріанні, а по-друге, для дружини Потоцького Жозефіни Алоізій Фредерік був дядьком — рідним братом її матері.

Незважаючи