Читати книгу - "Агент №13"

докори совісті й підбадьорюють мене досі. І ось виникає запитання: якщо я став іншим, то чому не може змінитися і Губер? Щодо Губера, то я, далебі, не знаю, що й казати. Ерне встановив за ним нагляд. Це, на мою думку, правильно. Адже, коли добре все зважити, Губер нам розповів тільки те, що ми й без нього знали.

— Але звідки він міг дізнатися, що ти знайшов рацію?

— В машинах такого роду є спеціальна сигнальна система, пристрій, який показує, чи торкалася чужа рука до потайної апаратури. Методика це не нова, але я, виходить, не помітив цієї автоматики. А Губер знав це, от йому й стало відомо, що ми виявили рацію. Не дурний же він, тому й розкрив свої карти. Розповів, що Меннел був розвідником. Який сенс був йому критися? Адже він переконався, що ми бачили рацію і самі знаємо, що Меннел був розвідником. Це ж логічно…

— Але чому він віддав машину полковнику? В цьому не було потреби.

— А якби він не зробив би цього, то що сталося б? Ерне все одно конфіскував би машину. Якщо Губер теж розвідник, то досі він майстерно грав роль грішника, що кається. На перший погляд, розповів про дуже важливі речі, а насправді нічого нам до рук не дав. Що фірма «Ганза» має розвідувальну мережу в Угорщині? Про це ми вже знали хоч би тоді, коли знайшли рацію. Звичайно, я можу помилятися. Можливо, Губер дійсно змінився і хоче нам допомагати. Незабаром усе з'ясується.

Ліза сполоснула посуд у чистій воді й почала повільно перетирати його.

— У мене склалося враження, що Губер казав правду, — підсумувала вона.

Шалго мовчки курив сигару, задумливо пускаючи дим у стелю.

— Про що ти думаєш, Оскаре? — запитала Ліза.

— Не подобається мені раптова хвороба Бланки, — пояснив він. — Чому їй стало погано саме в ту мить, коли вона побачила Губера?

— Здасться, ти, любий, надто вже ускладнюєш справи, — заперечила Ліза, ставлячи в кухонний буфет фарфоровий посуд. — Хіба це у Бланки вперше?

— Вона ніколи про це не згадувала. Не подобається мені й те, що Меннел так детально знав про умови переговорів. Схоже на те, ніби він за будь-яку ціну хотів нав'язати контакти з Мате. Більше того, пій спрямував справи так, щоб обов'язково приїхати в Емед. Може, я помиляюся, але ця думка не дає мені спокою. Я весь час до неї повертаюсь. Навіщо це Губеру?

— Ти фантазуєш, Шалго, — заперечила Ліза. — Припустімо, це так. Тоді навіщо фірмі «Ганза» цікавитись особами Бланки або Мате Таборі? Інститут не веде досліджень оборонного характеру. Мате не належить до тих кіл, до яких Захід виявляє посилений інтерес. Гадаю, ти не туди гнеш. На мою думку, слід шукати вбивцю і йти від нього далі. Треба розібратися з Салаї.

— Може, й твоя правда. Дай ще один рушник, допоможу тобі.

На порозі з'явився Кара.

— Ходімо, старий, на берег, порибалимо годину-другу! — звернувся він до Шалго.

— Іди, любий, — підхопила й собі Ліза. — Відпочинеш трохи, розвієшся.

Ще до тою, як вирушити, Кара повідомив Шалго, що послав Баліпта в Балатонфюрод. Гейзу Салаї арештовано.

— Краще нехай побуде за гратами, — сказав. — Адже чорт не спить.

Шалго замість відповіді тільки знизав плечима. Кару це трохи вкололо: адже старий дав цим зрозуміти, що не згоден з ужитими заходами. Потім полковник проінструктував Лізу, як користуватися телетайпом, який щойно встановили на квартирі для термінового зв'язку з підполковником Домбаї. Жінці дуже сподобався телетайп, і вона одразу спробувала його в дії.

— Коли щось передадуть, — попросив Кара, — прийміть, Лізо, і покличте нас.

Кара й Шалго сиділи в тіні плакучих верб, уп'явшися поглядами в свої поплавці. Вони домовились не говорити ні про справи, ані про політику, повністю віддавшись відпочинку.

Чисте повітря й безмежна тиша освіжили полковника. Були хвилини, коли він навіть забував про присутність свого друга. Сонце вже хилилося до обрію, коли з'явився Балінт, доповівши, що наказ про арешт Салаї виконано. Салаї байдуже поставився до арешту, тільки попросив дозволу передати справи будівництва заступникові.

— Його замкнули в одпій з кімнат селищної Ради. З ним невідлучно сидить слідчий, — закінчив майор свій рапорт.

— Де Фелмері?

— Пішов на побачення з Ілонкою. Здається, закохався не на жарт.

— Спасибі. Можете повернутися додому у Веспрем, — розпорядився Кара. — Вранці зустрінемося. Письмовий рапорт покладіть мені на стіл.

Балінт подякував полковникові за відпустку, потім поцікавився, чому Шалго такий мовчазний.

— Чи не посварились ви, товаришу полковнику?

— Що ви, що ви! — махнув рукою Кара. — Просто я відіслав його подалі, бо риби, відчуваючи його присутність, і близько не підпливають до мого гачка.

— Точно як злочинці, — всміхнувся Балінт і почав роздягатися з наміром викупатись перед від'їздом у Веспрем. Кинувшись у воду, швидко поплив уперед. Метрів за п'ятдесят від берега обернувся і, тупцюючи у воді, крикнув до Шалго:

— Гей, дядечку! Може, нагнати до вас акул?

— Та вже заодно почіпляй мені їх на гачок, — відпарирував Шалго, витягаючи з води пляшку вина. — Ти не бажаєш, Ерне?

— Від фричу[10] не відмовлюсь, — відповів полковник і підійшов до старого. Ковтнувши вина, закурив. Згодом до них приєднався і Балінт. — Що ж ви не їдете додому? — запитав його Кара.

— Передумав. Треба ще перевірити пости, написати рапорт. З дружиною побалакаю по телефону.

Кара лежав на траві горілиць з заплющеними очима і курив.

— Де зараз Губер? — спитав він.

— У своїй кімнаті, — відповів Балінт. — Перед тим, як прийти сюди, я говорив з нашими хлопцями. Нелегке в них завдання — стежити за Губером. Просто дивно, що той і досі ще нічого не помітив.

— Скажи, будь ласка, Міклоше, — звернувся Шалго до майора, — чи не мешкає досі, тут жінка по імені