Читати книгу - "Апгрейд для Всесвіту"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пити менше треба, чудику! Ім’я своє забудеш! Сьогодні сьоме липня двотисячного року.
Ось так. Прицільно. З миттєвості у миттєвість. Ура! Ми перемогли! Машина часу діє!
Хотів би я знати, що таке липень.
У цій реальності все як у нас. За винятком деталей. Назви місяців, способи звукозапису… треба ж, коробочка, а в ній стрічка повзе. Деталі ошелешують. Пройдешся вулицею — отетерієш. Зрештою, звикаєш. Побув я день бомжем — до всього звик…
— Ти якимось древнім став, — сказав мені гуру, — як експонат музею.
— Історичного?
— Ні, воскових фігур.
— Гаряче, — відповідаю, — не люблю, коли гаряче.
— Тоді видобувайся з простирадл і доповідай.
— Потім. Я ще посплю, добре? По-людськи, без топопатів.
Інжектор щастя
Була справа, і був початок справи. Відмотай від пам’яті двадцять років — потрапиш просто на місце. Заходжу якось-то у «Гномик»… ні, ти не знаєш, це зовсім інший заклад, не для дітлахів-ласунців. Час стер його з дошки. Все тече, все сплавляється в Лету, мій бритоголовий брате: назви, світогляди, символи і країни. Навіть слова з часом змінюють шкіру й відповзають у чужі двори, до нових факірів, дивуючи зміїним твістом тих, хто призвичаївся до вальсу; навіть наголоси в них непостійні. Не кажи мені про любов, про смаки і про сенси: все це є скороминучим.
«Гномик» — коктейль-бар. Там затишно і гамірно, там у келихах хлюпається слово і в суперечках народжується зміст, там дим «Опалу» солодкий і приємний, висульки на стінах не ріжуть ока, музика не бреше на вушко кожному, хто тільки приходить, але й не напружує без дозволу хворим вселенським вереском; а дівчата! Тут би й ангела не образили — але ангели все ж таки витають у інших сферах. А дівчата надають перевагу «Мальборо» і «Маргариті»: вони божественно вродливі, усупереч зовнішності, і неймовірно чарівні. Вони так чарівливо матюкаються, посміхаючись, що хочеться негайно оженитися й одразу розлучитися, щоби був запас. А для того, щоб оженитися — чи щоби вмерти молодим — абсолютно необхідно привернути до себе увагу. Гуляй, душа! Голубчик-бармішель схвально мружить на мене очі: розпізнав клієнта. Свій клієнт! Підмайстер в плечах, та майстер в калачах! У питві смілий, в житті умілий! Дай тебе поцілую! Ну хоча б так, по-французьки, з-під поли, крізь пальчики. Весело мені, дівчата в рот дивляться, от я й затіяв вселенський диспут на чотири столи. І довів я їм, задушевним доперебудовникам, цілковиту марноту людських зусиль в окремо узятій державі. За центральним столиком пив горілку мужній безглуздий реформатор — до нього я й звертався.
— То ж найпростіше з кухні державою керувати! А хто буде займатися тобою і твоїм життям? Ти влаштуй так, щоби життя твоє всім на заздрість стало. Щоби я до тебе з любов’ю приходив, щоби наслідував тебе у всьому! Отоді й керуй. Я не правителеві підкорюся — людині!
— Який, до дідька, правитель? — стогнав реформатор. — Демократія гряде! Зрозумій, мудрагелю: всі правителі — дракони! Жерли вони нас і будуть жерти!
— А демократія, отже, фея над струмочком?
— Це, насамперед, рівність усіх перед єдиним для всіх законом.
— Зрозуміло. Зішкребемо з гасел братерство і щастя, напосядемося на перший пункт, станемо вільними, як весняні мухи, зрівняємо генсека з барменом Петрушею — і заживемо… Не вірю я в приписи. Приписів навалом, та лікаря нема.
— Були вже. Говорили: я знаю, як треба. Кров пускали, щоби полегшало. Хворий одужує?.. То голку йому в дупу! Не можна його виписувати: він наш годувальник. Йому під нашим наглядом і спокійніше, і краще.
— Шарлатан і негідник тобі трапився!
— Ні, всього лише владика. Інших на троні не буває. Інших ще на підступах затопчуть. Оббрешуть або знищать.
— А треті? Які не ліктями, не горлянкою, не вагою — правдою сильні? Дай такому владу — вистоїть! Не зможуть оббрехати його, не посміють знищити. Люди недовірливі, але ж і не сліпі. Навіть у найглухішому селі довідаються: прийшов! Зумій возвеличити чистого — і ти відкриєш золотий вік!
— Чистими руками з державою ради не даси.
— Хто сказав? Не вірю!
— Емпірика, одначе. Неможливо бути там — і не забруднитися.
— Ти мені латинь не вливай, студіоуз, мені чужої брехні не треба. Своєї маю понад вуха! Спершу брешуть: «крадуть усі», потім — «чим я гірший од інших?» От і вся твоя емпірика. Ширмочкові істини, щоб одвести очі. Закінчуються вони прямою й нахабною брехнею: «тримай злодія!» Це коли самого за руку ловлять… Приведи до трону чистого, забезпеч йому владу — і він знайде потрібний спосіб. Він же не покористуватися прийшов, а керувати!
— От і приведи, от і забезпеч, — посміхнувся скептик-реформатор. — От і подивимося тоді, чия правда правдивіша.
— На це треба трохи часу. Але, якщо просиш, зроблю, — пообіцяв я.
… Дівчата-зміючки, чому ви відвернулися від мене?
Цей епізод передував моєму знайомству з Гуру.
Було діло, і були плани. Минули роки. Замкнувся цикл, заколосилися над цілиною життя пишні бур’яни розчарувань, і я повернувся до наставника. Постарів він, веселий дідько, але хватки не втратив, просто з порогу завів, розкрутив, на нові рубежі націлив.
— Індустрія змін набирає обертів! — повідомив. — Ліпимо світле майбутнє з чого ся трапить. На ходу змінюємо хід історії.
— Ну ви й боги! Куди вже мені! Я, як і колись, обмежений локалкою. У дечому надчуттєвий, із деким на контакті, одним словом, вузький спец.
— От і домовилися. Знайдемо, де тебе застосувати!
Він не кидає слів на незораний ґрунт.
Панове! Дивними маршрутами просувається моя оповідь.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Апгрейд для Всесвіту», після закриття браузера.