Читати книгу - "Над Тисою"

У жовтні 1944 року Закарпаття було визволене радянськими військами. Скибан мав можливість повернутися до себе додому. Але покровитель удержав його в Яворі.

— Ти мені тут ось як станеш у пригоді! — Дзюба ребром долоні різонув себе по горлу.

Скибан довго не роздумував. Дома тепер не розгуляєшся — змінилися часи. Кордон охороняли не зговірливі стражники, що працювали спільно з контрабандистами, не жандарми, які продавали паспорти і пропуски перебіжчикам, а непідкупні радянські прикордонники.

Скибан, оселившись у Яворі, почав працювати шофером в артілі по виробництву меблів, організованій передбачливим Стефаном Яновичем Дзюбою. Незабаром вияснилось, навіщо він був потрібен Дзюбі. Багато роз'їжджаючи по області, Скибан добре знав, що й де виробляється, де і які розташовані війська, які вантажі перевозять поїзди, де і як будуються мости і склади. Дзюба попросив Скибана добре запам'ятовувати все, що бачить і чує і докладно розповідати йому. Скибан зразу зрозумів, чим цікавиться його друг і на чию адресу надходять відомості. Пізніше, коли Скибан заслужив довір'я, Дзюба відверто розповів йому, на кого вони працюють. На той час, коли було одержане завдання роздобути «залізні» документи для Кларка, Скибан був уже випробуваним помічником Дзюби.

І все ж таки, незважаючи на це, Дзюба без вагань твердо вирішив позбутися Скибана: він занадто багато знав.

Дзюбі пішов п'ятдесят третій рік. Більшу половину свого життя, протягом тридцяти п'яти років, він служив американській розвідці.

Закарпаття ніколи не було складовою частиною Сполучених Штатів Америки. А проте був час, коли Вашінгтон хазяйнував у Мукачеві й Ужгороді, у Сваляві і Берегові, на Верховині і в Марамороській долині.

У Закарпатському обласному державному архіві є документи, які свідчать про те, що саме привабило уряд США і його президента Вудро Вільсона до «проблеми Прикарпатської Русі в 1918–1920 роках».

Перша імперіалістична війна, як відомо, закінчилась поразкою Німеччини та її союзника Австро-Угорщини. Природно, що народи, насильно загнані в лещата клаптевої імперії, при першій же можливості, користуючись сл її б кістю своїх віковічних гнобителів, вирішили самовизначитися. В Угорщині спалахнула революція, влада перейшла до народу. Зашуміли червоні прапори в Ужгороді, Сваляві, Мукачеві, Берегові, Хусті, на Верховині, в горах Рахівщини, в долині Тиси. Закарпатські українці потягнулись до молодої Радянської республіки, до своїх єдинокровних російських і українських братів. «Ми хочемо об'єднатися з Радами на Україні, — урочисто оголошувалось в маніфесті Свалявської народної ради,' яка складалася з лісорубів, гірських чабанів і землеробів. — Хочемо об'єднатися з усією Україною — Руссю, де наша руська мова і де бідний народ одержує землю І волю».

Президент США Вудро Вільсон 21 жовтня 1918 року заявив, що прагнення закарпатських українців «непрактичні і не знайдуть підтримки з боку союзних держав».

Натискуючи на військові штаби своїх союзників, Вашіпгтон водночас використав і місцеві американські можливості. В різних містах Америки жило багато закарпатців, що втекли із своєї землі від злиднів, голоду і холоду, які там лютували. От серед них на перших порах і почала діяти американська розвідка. Вона заслала до закарпатських емігрантів свою надійну агентуру — уніатських священиків, панів превелебних, і ті збили покірні собі в усьому організації: «Об'єднання греко-католицьких російських братів у США» і «Об'єднання греко-католицьких церковних братів». У надрах цього дволикого попівського братства фабрикувались страхітливі наклепи на Радянську Росію, поширювались потім по Америці і експортувались у далеке Закарпаття.

Паралельно з агентами, одягненими в ряси, діяли світські шпиги, у звичайному одязі.

Журналіст Лагута і якийсь Жаткович, юрисконсульт. фірми «Дженерал моторс», створили «Американську народну раду русинів». Її головою вони зробили Ю. Гардоша, фабриканта. Ця «рада» розгорнула шалену агітацію проти приєднання Закарпаття до Радянської Росії і за те, щоб приєднати Прикарпатську Русь до буржуазної Чехословаччини, покірної волі США.

12 листопада 1918 року в американському місті Скронтоні відбувся конгрес русинів, його організатор Жаткович добився прийняття делегатами конгресу такого рішення, яке продиктували йому у Вашінгтоні. Вірний прислужник Уолл-стріту негайно похвастав своєю перемогою перед президентом Вудро Вільсоном. Білий дім відгукнувся ніжною телеграмою: «Шановний пане Жаткович! Дякую Вам за листа від 15 листопада. Питання, про які він повідомляє, дуже мене цікавлять. Радію з Вами успіхові, якого Ви досягли на шляху до кращого майбутнього. Щиро Вам вдячний Вудро Вільсон».

Саме він, президент США, благословив Жатковича і Гардоша на поїздку до Парижа, на мирну конференцію. Агенти американської розвідки виступили 19 лютого 1919 року у Версальському палаці як представники Прикарпатської Русі.

Вашінгтон і його військова розвідка, намагаючись розв'язати «закарпатську проблему», звичайно, не обмежували діяльності своїх агентів кордонами США. На Закарпаття була послана військова місія на чолі із старим досвідченим майстром таємних справ полковником Бенджаміном Паркером. За часом це збігалося з відкритою інтервенцією Америки проти Росії. Війська Пентагона вели бої проти молодої Червоної Армії на Півночі, на Далекому Сході, на Закавказзі. Полковник Паркер і його воєнна місія атакували Країну Рад із заходу, через Карпатські гори.

Закріпившись при штабі французького генерала Енноке, при головнокомандуючому білою карпато-російською армією, яка провадила нещадну боротьбу із закарпатськими партизанами й червоногвардійськими загонами, Бенджамін Паркер закладав міцні, розраховані на тривале існування диверсійні та шпигунські бази, створював агентуру і засилав її в Росію, повчав військових інтервентів, білорумун, білочехів і білофранцузів, як вони повинні приборкувати і підкоряти червоне Закарпаття, готував кадри націоналістичних терористів і підбирав кандидатури міністрів маріонеткового уряду. Між іншим, у складі місії полковника Паркера був капітан Франклін Кларк, батько Ральфа Кларка.

Воєнну місію Паркера протягом всього часу перебування його на Закарпатті підтримувала американська чорносотенна «духовна місія», споряджена всесвітніми єзуїтами. Її очолювали особистий посол папи римського Нярадій і американець Гордон. «Духовна місія» насаджувала в церквах свою агентуру, навербовану з числа превелебного уніатського духовенства, зводила наклепи на народну владу, погрожувала непокірним карами небесними, готувала грунт для окупантів.

Інтервенти розгромили народний рух за приєднання Закарпаття до Радянської України.

Перемігши сьогодні, Паркер потурбувався і про завтрашній день. У травні 1919 року він заснував в Ужгороді філіал американської розвідки, прикритий фіговим листком «Американського комітету цивільної інформації».

Стефан Янович Дзюба, на