Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

Відсидівши хвилин зо п'ять, знову підповзаю до повороту коридору. Виглядаю одним оком і ледве не підстрибую від радості. Спрацювало! Нехай цілевказівник працює не так коректно, як з іншими роботами, але тепер він хоча б не розпливається по всьому корпусу робота, а двома плямами, розміром з кавове блюдце, тремтить у районі грудей та попереку. Типу, центри керування сервоприводами. Вивести їх з ладу і ВБР не зможе вести вогонь та пересуватися.

А мені більше й не треба. Зараз я тебе, друже, приголублю.

Бластер у руці, наводжу приціл і... і опускаю дуло.

Та що ж таке? Чому розумні ідеї завжди спадають на гадку із запізненням? Коли я вже навчуся заздалегідь думати? Адже на поверхні все лежало. А головне, — відповідний досвід є. Ось тільки скласти разом мізків не вистачало.

Переповзаю так, щоб краще бачити робота. Потім кличу групу підтримки.

Поки дівчата підійдуть, фокусую погляд на ВБР, збираю волю в кулак і починаю обробляти його ментальним посилом:

«Скасування протоколу! Прийняти нові дані!»

«Назвіть код доступу!»

А це несподівано. Схоже, у «Визволителя» ментальний захист вищий, ніж у «Борисів». Втім, не дивно. Їх готували проти Хантерів.

Мммм… Що робити? Варіантів небагато. Як говорить закон Мерфі: «Не мучайтесь даремно, візьміть важчий молоток!»

— Дівчата! Ходіть до мене. Тільки не висовуйтесь. Як минулого разу. Сідайте позаду і тримайте мене за ноги.

Чудово! Сила, впевненість, бадьорість. Відчуття, що гори можу пересувати.

«Повторюю наказ! Скасування протоколу! Прийняти нові дані!»

Пауза трохи довша, але наприкінці та сама позбавлена усіляких емоцій відповідь:

«Назвіть код доступу!»

Мммм... Погано... Нахрапом не взяти. Потрібно якось систему обхитрувати. А як? Робот не людина, його обдурити, розповівши байку, не вийде.

Хоча… Варіант є. Читав в одній із книг, як захист обходили, завантаживши потужності ШІ складними обчисленнями, тож на решту протоколів він уже не реагував. Має сенс спробувати.

Знову зосереджуюсь.

«Додаткове завдання. Необхідно здійснити обчислення. Ви маєте 20 мотоциклів з повним баком, якого вистачає на 100 км їзди. Запитання: Яку максимальну відстань ви зможете проїхати, використовуючи всі мотоцикли? Усі мотоцикли на початку шляху знаходяться умовно в одній точці та з повними баками»

Чекаю, затамувавши подих. За ідеєю, моє завдання не входить у суперечність із його головною директивою з охорони території. Отже, не повинно бути відкинуте. Але це я так думаю, а яка програма в його голові, тільки творцям відомо.

Якийсь час нічого не відбувається, команда, що мабуть надійшла, все ж таки якось суперечить вже наявному набору вказівок, але я продовжую тиснути, посилюючи ментальний контакт. Важко… Здається, голова ось-ось лусне. Якби не вміння дівчат, які підліковували і підтримували мене, точно здався б і почав стріляти.

«Відповідь: сто кілометрів. Бензин закінчиться у всіх мотоциклів одночасно» — голос робота приніс мені зараз чи не більше задоволення, ніж миле щебетання дівчат сьогодні в ліжку.

«Відповідь не вірна! Помилка! Повторити обчислення!

Тиша... І я, не втрачаючи жодної миті, видаю з себе все, що можу!

«Скасування протоколу! Прийняти нові дані! Виконувати! Це наказ!"

Ще одне зусилля і блок управління ВБР здається.

«Готовий прийняти нові дані»

«Перейти до сплячого режиму! Активація лише за моєю командою!»

«Прийнято»

«Вітаємо! Ви змогли подолати ментальний захист, що значно перевищує ваше вміння! Ваші навики Ментальність та Робототехніка збільшено на +1»

Так! Я зміг! Я зробив це!

Сідаю і привалюся спиною до стінки, віддаючись відновлюючим дотикам дівчаток. Бачачи мій стан, Олена стає поруч на коліна і впивається в губи довгим, пристрасним поцілунком. Бадьорість буквально перетікає з неї, наповнюючи мій спустошений організм.

— Гей! Я не зрозуміла? — Сашка обурено пирхає. — Годі лизатися. Знайшла місце.

— Відвали, — відмахується білявка. — Бачиш, Лео зовсім ніякий. А ця фішка його підбадьорить.

— Так? — кліпає дівчина. — То, може, я також допоможу?

— Дякую… — піднімаю руку, ловлю долоньку дівчини та легенько погладжую її пальці. — Ти наступного разу. Як тільки знадобишся, то сам покличу. Обіцяю…

— Гаразд… — ревниво бурмоче Горобчик. Хоча, який там горобець. Після підняття статури та харизми Сашка розцвіла так, що хоч зараз на обкладинку будь-якого чоловічого глянцю. Причому навіть роздягати не треба. Сексуальністю від неї буквально фонить. Як від радіоактивного джерела. Навіть Оленка у цьому плані їй програє. До речі, дивно. Порівняно з першими днями нашого знайомства, блондинка реально ніби у прозорий муслін закуталася. Начебто, нічого не змінилося, все як і раніше видно, а на дотик перешкода є. Немає контакту… Якась відстороненість появилася. Зовсім невеличка, та все ж. Гаразд, про це я згодом подумаю. Зараз не до дівчат. Треба хоча б данж до кінця пройти.