Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

Зблизька ВБР виглядає набагато монументальніше. Упевнена, нездоланна міць, але в той же час не здається неживим шматком заліза, як той же танк чи бойовий триніг. Його швидше сприймаєш як велику, могутню тварина. Я бачив на одній картинці людину поряд із дорослим самцем горили, — пропорції приблизно схожі. Моя маківка акурат на рівні грудних бронеплит, що захищають центр управління, а вище за мене шарніри голови-вежі і сама голова, з приладом нічного бачення, теплових датчиків і системи наведення. Хоча ні, горила все ж таки жива, а тут швидше підійде порівняння з Еллі та Залізним Дроворубом.

Красень…

Ну, давай знайомитись. Долоня торкається титанової обшивки.

«Самохідна автономна система вогневої підтримки. Важкий бойовий робот, клас «Визволитель». Виріб №012. Стан — можливий частковий профілактичний ремонт. Ступінь зношеності механізмів та агрегатів — 2%. Модифікація неможлива. Озброєння — кулемет «Корд-супер» – 2 шт. Для управління необхідний навик «Робототехніка» — 5-го рівня. Ментальність — 6-го рівня. Усі необхідні умови дотримані. Бажаєте прийняти юніт у групу? Так/Ні?»

Ха! Звісно бажаю! Хто від такого подарунка відмовиться?

Навіщо? Та просто все… Рано чи пізно уся ця бодяга закінчиться. Це я про завдання Системи, а не про ґешефт із Касперським. І я, нарешті, здійсню свою мрію про тихий куточок, де мене не зачіпатимуть жодні турботи та проблеми. І якщо периметр мого «гніздечка» охоронятимуть такі бойові машини, воно від цього стане ще затишнішим.

До речі… Наскільки я пам'ятаю, однією з перших атак Хантерів, було електроімпульсне опромінення, що випалило мізки всієї техніки, складніше за совкову лопату. Як же ці роботи, з якими я періодично зустрічаюся, вціліли? Чи випромінювання мало певну проникаючу силу і виробам, що перебувають у підземеллях, не завдало шкоди? Але... тоді напрошується ще один висновок: все озброєння землян, що знаходиться в шахтах і бункерах, а це більшість ЯО, досі справна і може бути використана? Треба лише відновити над нею контроль? Чи я чогось не розумію? Трясця… Запитати б кого розумнішого. Ось тільки кого? У мене з колишнього командного складу тільки Возген у приятелях значиться. Але він зараз далеко. А нікому іншому мої думки краще не озвучувати. Раптом правильними виявляться?

«Юніт ТБР-012 «Залізний Дроворуб» вступає до групи «Без назви»

«Вітаю! Відімри!»

«Наказ не зрозумів. Прошу повторити»

«Неважливо. Загальна активація! Економний режим»

«Прийнято»

«Активація системи «Совій-чужий»

«Введіть параметри»

«Свої — члени групи «Без назви». Решта — чужі»

«Прийнято. Виконую»

«Нова ввідна. Захист довіреної ділянки від будь-яких посягань. Відкривати вогонь на поразку по всіх цілях, що не пройшли ідентифікацію «Свій-чужий»

«Прийнято. Виконую»

«Добре. У тебе є дані про те, що знаходиться в бункері далі? Я маю на увазі — системи захисту»

«На другому рівні два бойові роботи, тип «Штурмовик». Знищити?»

«Відставити! Твоє завдання — охороняти перший рівень»

А ось і поповнення у мою майбутню варту. Буде компанія Бронеку. Так, глядиш, і до капрала доросте.

— Дівчата! Працюємо за відпрацьованою схемою. Ви залишаєтеся під захистом цього джентльмена, а я — на нижній рівень. Умова попередня: поки не покличу або не зависну надто надовго, за мною не потикатися. До Залізного Дроворуба не чіплятися.

— До кого? — кліпають обидві віями.

— До нього, — тицяю пальцем у робота. Розповідати історію дівчинки та літаючого будинку немає часу.

— Ааа… — киває білявка. — Жарт. Іди вже, веселун.

— Іду вже…

Сходи вниз. Все ще відчуваючи приплив сил і кураж, атакую роботів одночасно. Дуже вже вдало вони стоять: один за одним, майже на одній лінії.

Велосипед не винаходжу. Фокусую погляд на штурмовиках, збираю волю в кулак і починаю тиснути:

«Скасування протоколу! Прийняти нові дані!»

«Назвіть код доступу!»

Знаємо, проходили.

«Відставити скасування! Зробити обчислення!» — ну й далі за вже відпрацьованим сценарієм.

Штурмовики протрималися не довше за ВеБеРа. І за п'ять хвилин я вже змінював їм програму. Приймати до групи цього разу не став, не гумова. Просто виставив на охорону периметра з урахуванням системи «Свій-чужий». Головне, щоби не заважали. Перепропишу установки, коли настане час забирати їх звідси.

Ф-фу… Бадьорість майже на нулі, але дівчаток смикати не буду. Їхні запаси теж не бездонні. Воювати нема з ким, а щоб просто оглядітися, і того, що є, вистачить. А на крайній випадок у мене в загашнику шприц-тюбик із синім розчином є.

Тепер двері праворуч, без обмежень. Відкриваємо…

Ух! Ніколи в житті не бачив такої купи грошей! Та якої там купи?! Все приміщення заставлено піддонами, на яких лежать пачки валют, золотих і платинових злитків. Окремо запечатані інкасаторські мішки. Мішки, до речі, трохи підсвічені, ніби система хоче допомогти і натякає, що мені насамперед потрібні вони, а решта бутафорія.