Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

        - В ній тече моя кров! - Плював слиною в Артема мій старий і міцніше притискав ніж до мого горла. - Вона моя власність!

        - Помиляєшся, - Артем підступав все ближче, і я відчула, як ніж пробив шар моєї шкіри, сльози, крик і паніка - все змішалось в мені, - Лана належить тільки собі. Послухай, вирішуй свої проблеми, як дорослий хлопчик, навіщо тобі втягувати в чоловічі ігри жінку?

        - Ти хочеш по-дорослому? - Він опустив ніж і в той момент, коли Артем збирався мене вихопити мій батько дістав пістолет і вистрілив в нього.

        - Ні, - я бачила, як куля пробила йому плече. Я знала, що це не смертельно, але тепер в цій грі залишилось двоє. - Артеме, ти чуєш мене?

        - Лано, з ним все буде добре, твоєму батькові потрібен я. - Данило знову направив свій пістолет. -Відпусти її.

        - Ні, тепер коли ви двоє тут, ти побачиш і відчуєш, як воно - втрачати тих, кого любиш. - Батько вихопив ніж і встромив його мені в живіт. Різкий біль, і мені почало темніти в очах. Все, що я бачила - Данила, який вистрілив моєму батькові в голову. Через голод і спрагу, моя свідомість не була ясною, і коли Данило підбіг до мене, єдине на що мені вистачило сил, це сказати, - я теж тебе кохаю, шафо! - На цьому я відключилась.