Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

Що б не чекало Кіля в майбутньому, я буду підтримувати його, як тільки зможу. Хоча я сумнівався, що йому сподобається принаймні щось з того, що я для нього запланував.

Під палубою Марл перевіряв чи наш багаж готовий до висадки, всоте. Насправді була його черга доглядати за кліткою з породженням тріщини, а ще за єдиною скринею з золотом, яку я прихопив у дорогу. Останнє чого мені бракувало, це щоб якийсь моряк зі спритними пальцями відкрив клітку в пошуках здобичі. Все перетворилося б в криваву лазню, і то швидко. На кораблі далеко не втечеш.

-- Пане Марл. Наш вантаж знов рухається?

-- Так, магу.

Я поклав руку на ящик. Я відразу відчув, що він знов потайки гриз сітки. Я підсилив їх і вплетені в них команди. З легким гарчанням Півмісяць затих.

Я ще не приборкав породження тріщини, в жодному випадку. Втихомирення істоти і праця над проектом, яка займала весь мій час на кораблі, постійно загрожували вичерпати моє джерело.

-- Як там Крейда? – запитав я Марла.

-- Без змін, магу.

Найманець вирішив залишитися в мене на службі, але після смерті брата став страшно мовчазним. Його скорбота, як на мене, була болючішою, бо він чомусь вважав, що ніколи-преніколи не повинен показувати її. Від чого вона тільки кидалася у вічі.

Перш ніж назавжди залишити Белларіус, ми з Марлом поховали Тона на цвинтарі Джебі, в гробниці, мешканець якої давно перетворився в пил і кістки. Крейда спостерігав, з забинтованою головою, очима червоними від сліз, які він відмовлявся пролити. Я запечатав гробницю і кинув на неї охоронне закляття, на цьому для Тона все закінчилося. Решту воїнів, що загинули того дня, ми витягнули на вулицю. Я спалив їх з допомогою магічного вогню. Тоді я пішов глянути на Півмісяця, по дорозі полюючи на повстанців, що могли заблукати в тунелях під горою. Повстанців я не зустрів, а Півмісяць був там, де я його залишив.

Я пройшов далі, щоб захистити вихід на Квадратну Підошву. Судячи з крові, конструкт прикінчив одного чи двох воїнів Гаммонд. Але він був прив‘язаний до кімнати і не міг відступити. Вони просто стояли назовні, недосяжні для нього і пошматували його тільки Горм знає чим. Судячи з уламків розкиданих по підлозі, всім, що потрапило їм під руку.

Ефективно.

Я підійшов до Новин. Дав бармену золоту марку і повідомлення для його роботодавця. Мок М‘єн з‘явився за годину. Я дав йому ще грошей і біля півночі нас четверо сіли в човен контрабандистів на краю болота, бригада Мок М‘єна була нам за носильників. До світанку, далі по узбережжю ми зустрілися зі справжнім кораблем, і нарешті вирушили в Люсерніс.

Більшість грошей я залишив у Цитаделі, не бажаючи спокушувати Мок М‘єна зробити щось, про що ми всі потім будемо шкодувати. А ще я, курва, подбав, щоб будь-хто, хто спробує увійти в Цитадель за моєї відсутності, не дожив, щоб пошкодувати про це. Я запропонував Сірому Зубу зайняти Цитадель, але він похитав головою і сказав, що воліє жити у помийній ямі.

#

-- Хольгрене, чи в Люсернісі до кожного корабля, що пристає, висилають армію?

-- Га?

Кіль вказав на порт. На пристані чекав інспектор Клюге, позад нього, загрозливий у своїй малиново-білій формі, вишикувався взвод аркебузирів.

-- Ні. Не до кожного.

Я сподівався, що мені вдасться уникнути Клюге. Звичайно, він знав, де знаходяться ворота до пекла, адже допомагав запечатати їх. Йому не дуже сподобається, якщо він довідається, що я маю намір відчинити їх, і не повірить, коли я скажу, що це абсолютно безпечно. Як він довідався, що я повертаюся, а навіть, що я виїжджав, було загадкою.

Я наказав Марлу, Кілю і Крейді чекати на палубі, й коли опустили трап, я з посмішкою зійшов з корабля. Інколи посмішка допомагає. Взагалі-то, вона ніколи не допомагає, але ти робиш все, що можеш.

-- Доброго ранку, Авроме. Не чекав побачити тебе тут.

Клюге схилив свою довгу голову.

-- З поверненням у Люсерніс. Я б запитав, як пройшла твоя подорож, але чув вже достатньо, щоб знати – вона була не дуже спокійною, магу. Чи я повинен сказати “архимагу”.

-- З чого б тобі так казати?

-- Бо під час твого перебування в Белларіусі зник Телемарх, а ти зайняв його вежу.

-- Я зайняв Цитадель, але не його посаду. І чесно кажучи, я здивований, що ти щось чув про мою подорож. Я поїхав, щоб допомогти партнерці з невеличким клопотом. Думаю, ти пам‘ятаєш Амру.

Він проігнорував мою згадку про Амру. Підозрюю, він затаїв на неї злобу, бо їй вдалося вирватися з Хавлокської в‘язниці. Представникам закону не подобається, коли злочинці уникають кари.

-- Згідно з нашими джерелами, ти зробив значно більше, ніж просто допоміг подрузі й захопив вежу.

Я підняв брову.

-- Джерелами з Міської Варти?

-- Ха… Ні. – Проте він не став уточнювати.

-- Що ж, інспекторе…

-- З часу нашої зустрічі мене підвищили в чині. Тепер я Командувач Вартою.

-- Вітаю з підвищенням. А зараз, якщо ти не проти…

-- Лорд Морно запрошує на зустріч. Негайно.

Морно. Губернатор Люсерніса. В його руках було більше влади і впливу ніж в більшості королів. Він був цілковито відданий Люсернійській монархії і цілковито позбавлений почуття гумору. Раптово я пошкодував, що допоміг Амрі вкрасти вино з його погреба.

-- Ну, не будемо змушувати Лорда Губернатора чекати. Не проти, щоб я підкинув товаришів і багаж додому? Це по