Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

  Коли літак приземлився, Вільям відчув легкий поштовх під ногами та побачив, як місто з'явилося внизу. Пасажири почали підійматися зі своїх місць, витягуючи ручну поклажу з багажних відділень. Вільям теж підвівся, відчуваючи невелике напруження в м'язах після довгого польоту. Він взяв свою сумку і, слідуючи за іншими пасажирами, вийшов з літака. 
  Аеропорт Гітроу був великим і метушливим. Вільям спустився ескалатором до зони отримання багажу, де стояв серед натовпу, чекаючи на свою валізу. Врешті-решт, його чорна валіза з'явилася на стрічці, і він швидко підхопив її. 
  Вийшовши з будівлі термінала, Вільям потрапив у яскравий денний світ. Він вдихнув повітря Лондона, відчуваючи легкий аромат дощу і міської пилюки. Тримаючи в руках адресну записку своєї нової квартири, він попрямував до стоянки таксі. Черга до таксі рухалася швидко, і вже за кілька хвилин перед ним зупинився автомобіль. 
– Доброго дня, – привітався водій, відкриваючи багажник. – Куди вас підвезти? 
– Доброго дня, – відповів Вільям, передаючи водієві адресну записку. – Мені потрібно на цю адресу, будь ласка. 
  Водій уважно поглянув на адресу і кивнув. 
– Звичайно, сідайте, – сказав він, допомагаючи Вільяму завантажити валізу. 
  Сівши в автомобіль, Вільям зручно влаштувався на задньому сидінні. Машина м'яко рушила з місця, і він поглянув у вікно на минущі краєвиди. Лондон був живим і динамічним. Вулиці були заповнені людьми, які поспішали у своїх справах, автомобілі рухалися в нескінченних потоках, а будинки з історичною архітектурою чергувалися з сучасними будівлями зі скла і сталі. 
  Під час поїздки водій розповідав про різні цікаві місця Лондона, даючи Вільяму змогу трохи відвернутися від власних думок і зануритися в атмосферу міста. Нарешті, таксі зупинилося біля невеликої, але затишної будівлі в центрі. Вільям подякував водієві, сплатив за поїздку і вийшов, тримаючи свою валізу. 
  Він стояв перед входом до свого нового дому, відчуваючи легке хвилювання. Вільям вставив ключ у замок і відчинив двері, зробивши перший крок до свого нового життя в Лондоні. Квартира була маленькою, але світлою і комфортною, з великими вікнами, що виходили на тиху вуличку. 
  Вільям повільно пройшовся квартирою, оглядаючи кожен куточок. Кімнати були скромно мебльовані, але затишні. Він поставив валізу та сумку на підлогу біля входу і підійшов до вікна, з якого відкривався вид на невеличкий сквер з лавками та квітниками. 
  Він повернувся до валізи та почав розпаковувати речі. Першими вийняв кілька книг, які поставив на полицю біля ліжка. Потім розставив фотографії родини на маленькому столику біля вікна. Це були невеличкі речі, але вони створювали відчуття дому, надаючи йому відчуття стабільності серед змін. 
  Після того, як він розібрав свої речі, Вільям вирішив трохи відпочити. Він розвалився на дивані та втупився в стелю, дозволяючи своїм думкам текти вільно. Спогади про минуле знову нахлинули на нього, але він намагався їх прийняти, а не боротися з ними. Вони були частиною його життя, і він повинен був навчитися жити з ними. 
  Раптом його мобільний телефон завібрував. Вільям подивився на екран і побачив повідомлення від Стівена. 
"Як ти? Як дістався? Емелі передає привіт." 
  Вільям усміхнувся, відчуваючи теплоту від повідомлення друга. Він швидко набрав відповідь. 
"Все добре. Квартира чудова. Починаю звикати до нового життя." 
  Надіславши повідомлення, він відчув, як хвиля спокою накриває його. Він знав, що його нове життя буде складним, але підтримка друзів додавала йому сил. Вільям вирішив прогулятися околицями, щоб краще ознайомитися з новим районом. 
  Вийшовши на вулицю, він відчув прохолодний вітер, що легко торкався його обличчя. Він повільно йшов вузькими вуличками, насолоджуючись архітектурою і шумом великого міста. Вільям відчував, що з кожним кроком він стає частиною цього місця. 
  Повертаючись до квартири, він зупинився біля невеликої кав'ярні, розташованої на розі. Вирішивши зайти, він замовив чашку кави та сів за столик біля вікна. Вдивляючись у натовп за склом, він зробив перший ковток гарячої, ароматної кави, відчуваючи, як тепло розливається по всьому тілу. 
  З першими сутінками Вільям повернувся до своєї квартири, відчуваючи легку втому після насиченого дня. Він пройшовся звичними вулицями, занурюючись у ритм Лондона, і відчув, як потроху починає звикати до нового оточення. У квартирі панувала приємна тиша, що контрастувала з гулом великого міста. 
  Вільям вирішив приготувати собі вечерю. У холодильнику знайшлися свіжі овочі та трохи пасти, добре що він встиг купити деякі продукти. Він поставив воду на плиту і почав готувати, насолоджуючись простими, звичними діями. Звуки киплячої води та аромат смажених овочів заповнили кухню, створюючи домашню атмосферу. 
  Сівши за стіл із тарілкою пасти, Вільям ввімкнув телевізор, що висів на стіні у вітальні. Звуки теле-шоу наповнили кімнату, додаючи затишку. Вечеря була смачною, і хлопець відчував, як з кожним шматочком напруження поступово зникає. 
  Після вечері він вирішив піти до своєї нової спальні. Ліжко було зручним, і він розклав на ньому свіжі постільні речі, які привіз із собою. Уві сні йому хотілося знайти спокій і відпочинок від усіх думок, що переслідували його протягом дня. 
  Він вимкнув світло і ліг, відчуваючи, як тіло розслаблюється під вагою ковдри, допомагаючи йому зануритися у спокійний сон. 

***

  Для Аяна ці чотири роки були найдовшими в його житті. Кожен день, кожна година тяглися нескінченно, сповнені напруженості та невизначеності. Але для його друзів та журналістів усе виглядало зовсім по-іншому. 
  ЗМІ рясніли новинами про успіхи молодого геніального детектива, його ім'я було на вустах кожного. Аян став справжнім героєм, люди захоплювалися його відвагою та розумом. Перші роки на службі стали для нього випробуванням, але водночас принесли йому визнання. 
  Справу Джеймса Річа називали однією з найскладніших за останні десятиліття. Річ був лідером великої злочинної організації, яка займалася контрабандою наркотиків і нелегальною торгівлею зброї. Він тримав у страху все місто, і ніхто не міг зупинити його до того часу, поки за справу не взявся Аян. 
  Юний детектив, за допомогою своїх друзів і колег, зібрав докази, що викрили Річа та його спільників. Це була неймовірна операція, яка вимагала від нього постійної готовності до небезпеки та бездоганної майстерності. Аян часто працював ночами, перебував під прикриттям, ризикував життям, але ніколи не втрачав віри в те, що правда переможе. 
  Тепер, коли Річ і його поплічники були за ґратами, Аян міг нарешті зітхнути з полегшенням. Але спокій не приходив. Гіркий посмак від втрати Вільяма переслідував його кожного дня. Коли Вільям попросив його піти та зникнути з його життя, Аян не вагався. Він знав, що їхня історія не могла мати щасливого кінця, але не міг змусити Вільяма залишитися. Він вже завдав йому найбільшого болю, на який був здатний. 
  Аян згадував, як брехав, прикидався, використовуючи Вільяма для досягнення своїх цілей. Він був його спорідненою душею, але Аян змусив його страждати, зрадивши довіру і любов. Кожна думка про це розривала його зсередини, і він бажав вирвати свою душу і спалити її, щоб не відчувати цей пекучий біль. 
  Дні й ночі злилися в один нескінченний потік, де спогади про Вільяма переслідували його. Вони проводили разом багато часу, обговорюючи не тільки своє життя, а й свої мрії та страхи. Вільям став для Аяна тим, ким він ніколи не дозволяв собі бути — другом і коханцем. Але правда виявилася руйнівною. Вільям дізнався про всі маніпуляції Аяна від злочинця, про те, що їхні стосунки почалися як частина розслідування. І тоді Вільям не витримав. 
  Аян знав, що завдав йому занадто багато болю. І тепер він жив із цим знанням, з цією провиною, яка не давала йому спокою. Його робота більше не приносила задоволення, і кожна нова справа здавалася лише тінню того, що колись було його життям. 
  Ночами, коли місто занурювалося у сон, Аян виходив на дах свого будинку і дивився на зірки, сподіваючись знайти там хоч якусь втіху. Але навіть зірки здавалися холодними та віддаленими, як і його власне серце. 
  Звісно, Аян мріяв про спільне життя з Вільямом. Він уявляв, як вони разом прокидаються в ліжку, загорнувшись у теплі ковдри. Вони разом готували б сніданок на маленькій кухні, переповнені щастям від простих, повсякденних моментів. Прогулянки Лондоном перетворювалися б у чарівні пригоди, де кожна вулиця, кожен куточок міста ставав би свідком їхнього неймовірного кохання. Вони підтримували б один одного в найважчі моменти, разом плакали б і сміялися, ділили б кожну мить свого життя. 
  Але не потрібно забувати, що реальність була зовсім іншою. Все, що Аян міг зробити, — це писати листи. Кожного тижня він надсилав новий лист, сповнений своїх думок, вибачень і кохання. Він не сподівався на відповідь, але кожен раз, коли не отримував її, серце стискалося від болю. Він уявляв, як Вільям читає його листи, а потім ховає їх кудись трохи далі. Це було одним з двох можливих сценаріїв, і Аян сподівався, що саме так і було. Інший варіант — Вільям просто викидав їх, не читаючи, але він намагався не думати про такий перебіг подій. 
  Ці листи стали для Аяна єдиним зв’язком з Вільямом. Кожен рядок був написаний з турботою і болем, кожне слово — відбиток його душі. Аян згадував їхні спільні моменти, намагаючись передати всю глибину своїх почуттів. Він писав про їхні зустрічі, про ті моменти, коли вони були разом і коли він відчував себе найщасливішим чоловіком у світі. Він зізнавався у своїх помилках, розповідав про свій жаль і бажання все виправити. 
  Аян бачив, як інші люди проходять повз, живуть своїм життям, і відчував себе ізольованим, відірваним від світу. Вулиці Лондона, які раніше здавалися йому такими жвавими, тепер були порожніми та холодними. Кожна лавка, кожен парк нагадували йому про Вільяма, про те, що могло б бути. 
  Щовечора Аян сидів у своєму невеликому кабінеті, при світлі лампи, і писав чергового листа. Це стало його ритуалом, способом виразити свої почуття, які не могли знайти виходу. І хоч він знав, що, можливо, ці листи ніколи не знайдуть відповіді, він продовжував писати. Це було його способом зберегти надію, його маленьким вікном у світ, де він і Вільям могли бути разом. 
  Хоча він знав, що все не так добре, як Аян уявляв собі. Після того як він відправив Брендона поговорити з Вільямом, що виявилося дурним рішенням, він потім це зрозумів. Коли Вільям здогадався, що Аян підслуховує їхню розмову, він добре йому пояснив, чому ця ідея була поганою. Після того як Девіс пообіцяв, що вони більше не зустрінуться, все, що залишалося Аяну, це надсилати листи протягом чотирьох років і гадати, чи прочитані вони. 
  Навіть лягаючи спати та заплющуючи очі, перед ним поставав один і той самий образ: великі блискучі зелені очі Вільяма, його каштанове волосся, м’яке сонячне світло, що падало на його обличчя, та прекрасна усмішка, від якої в Аяна стискалося серце. Ці моменти були найскладнішими для нього. Він часто прокидався посеред ночі, відчуваючи порожнечу поруч із собою, яка тільки поглиблювала його самотність. 
  Навіть якщо на його обличчі буде красуватися смуток, Аян просто хотів би знову побачити Вільяма. Він мріяв зустрітися з ним, подивитися йому в очі й сказати все, що накопичилося в його серці протягом цих років. 
  Тому Аян вирішив, що більше не може жити в цьому стані. Він повинен повернути Вільяма, адже ще рік такої самотності він точно не витерпить. Його рішення було твердим і непохитним. Він знову підіймається на дах свого будинку, дивиться на зірки та дає собі обіцянку: він знайде спосіб повернути Вільяма, знайде слова, щоб пояснити все, і більше ніколи не дозволить собі втратити його. Він вірив, що їхня історія ще не закінчена, і готовий був зробити все можливе, щоб довести це.