Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

- А давайте поїдемо всі разом. Я зателефоную Віктору, він нас відвезе.

- Чудова ідея, – підтримала Алена.

- А ще я хочу заїхати на ферму, – Олександр перевів погляд на Алену.

- Ти думаєш, нас туди пустять? Там же охорона.

- Спробуємо хоча б.

- Віктор казав, що на фермі нічого не лишилося. Навіть Дуная кредитори забрали, – Данелія налила батькові чаю.

- Так, нічого не лишилося, – зітхнув батько. – Але твого Дуная забрав не кредитор, а Павло. І, боюся, саме того дня... він його вбив. Прости мене, доню.

Данелія з жахом підняла голову й миттєво сховалася обличчям у долонях, її плечі затремтіли від ридань.
Ще вчора вона леліяла слабку надію на зміни в Павлові, а сьогодні жорстоко поплатилася за свою наївність. Така безпринципна людина не здатна на співчуття. Зі стиснутим кулаком Данелія вдарила по столу й вибігла до своєї кімнати.

- Данеліє! – жалібно покликала мати, збираючись піти за нею.

- Зачекай, нехай виплаче свій біль, – зупинив її Олександр. – Не треба було так прямо
їй це говорити. Ти ж знаєш, яким дорогим для неї був той кінь.

- Тобі не здається, що в нашому житті забагато таємниць? – Він кинув на Алену проникливий погляд, ніби вони разом приховували ще щось.
Алена випрямилася, її обличчя стало серйозним:

- Але в тебе не було іншого виходу.

- Можливо...