Читати книгу - "Ілон Маск"

яке приводило в дію всю машину. Це авто встановило світовий рекорд з прискорення електричних транспортних засобів (ЕТЗ), проїхавши чверть милі за 17,28 секунди. «Моїм висновком із цього проекту було те, що електроніка спрацювала чудово, хорошого прискорення можна добитися за копійки, але з батареями лажа, — каже Стробел. — Ця машина мала запас ходу в 48 кілометрів, так що я не з чуток знаю про деякі обмеження електромобілів». Стробел підсилив своє авто гібридною опцією, збудувавши пристрій, який працював на бензині і який можна було тягати за Porsche та використовувати для заряджання батарей. Цього Стробелу цілком вистачило, щоб проїхати шістсот п'ятдесят кілометрів до Лос-Анджелеса та назад.

2002 року Стробел уже жив у Лос-Анджелесі. Він отримав диплом магістра від Стенфорду і в пошуках роботи спочатку вирішив заглянути в декілька компаній, шукаючи те, що знаходило в ньому відгук. Його вибір упав на Rosen Motors, яка збудувала одну з перших у світі гібридних машин — авто, яке працювало за допомогою махового колеса та газової турбіни, що їх запускали електромотори. Після того, як компанія закрилася, Стробел залишився працювати з Гаролдом Розеном, інженером, відомим завдяки винаходу геостаціонарного супутника, над створенням електричного літака. «Я пілот і люблю літати, тож для мене це було ідеально, — каже Стробел. — В основі лежала ідея, що він буде залишатися в повітрі по два тижні поспіль, ширяючи над конкретним місцем. Це було задовго до дронів та всього такого». Щоб вижити, Стробел також працював ночами та по вихідних — консультантом із електроніки для одного стартапу.

І ось саме тоді, коли Стробел не покладаючи рук працював над усіма цими проектами, до нього завітали його давні друзяки зі стенфордської команди, яка розробляла авто, що працює на сонячній енергії. Група інженерів, яких не влаштовувала робота під чиїмось контролем, роками працювала над сонячними електромобілями (СЕМ), збираючи їх у куонсетському ангарі часів Другої світової війни, в якому було повно токсичних хімікатів та павуків — чорних вдів. На відміну від нинішнього стану справ, коли університет ухопився б за можливість підтримати такий проект, у ті часи Стенфорд спробував припинити діяльність цієї групи маргіналів і гіків. Студенти виявилися здатними і самі довести роботу до пуття та взяли участь у національних перегонах сонячних електромобілів. Стробел допомагав будувати ці машини в часи свого навчання в університеті і навіть після цього, зав'язавши стосунки з молодим поколінням інженерів. Команда щойно завершила перегони завдовжки 3700 км від Чикаго до Лос-Анджелеса, і Стробел запропонував виснаженим молодикам, які не мали грошей, зупинитися в нього. Приблизно півдесятка студентів заявилися до нього додому, уперше за багато днів прийняли душ і покотом розмістилися на його підлозі. Ведучи пізню вечірню розмову, Стробел та СЕМ-команда постійно поверталися до однієї та тієї ж теми. Вони усвідомлювали, що літій-іонні батареї — такі, як батареї в їхній машині, що живилися сонячною енергією, — покращилися більшою мірою, ніж це усвідомлювала більшість людей. Багато споживчої електроніки, як-от ноутбуки, працювали на літій-іонних акумуляторах габариту 18б50, які були дуже схожі на батарейки АА і які можна було з'єднати разом. «Ми замислилися, що сталося б, якби з'єднати десять тисяч таких акумуляторів, — каже Стробел. — Ми порахували, і вийшло, що можна проїхати майже тисячу шістсот кілометрів. Такою фігнею можуть страждати тільки повні ботани, і врешті-решт усі поснули, але ця ідея справді до мене причепилася».

Незабаром Стробел уже ледь не переслідував СЕМ - команду, намагаючись переконати їх створити електромобіль, який працював би від літій-іонних батарей. Він регулярно літав до Пало-Альто, ночував у своєму літаку і потім велосипедом їхав до кампуса Стенфорду, де одночасно займався умовляннями і допомагав з їхніми поточними проектами. Стробел уявляв собі цю машину зі супераеродинамічним дизайном і вагою, що на вісімдесят відсотків складалася б із батарей. На вигляд вона була дуже схожа на торпеду на колесах. Ніхто не знав точних деталей довгострокової візії Стробела стосовно цієї штуки, включаючи самого Стробела. У планах було радше не формування автомобільної компанії, а створення дослідного зразка автомобіля, який підтвердив би життєздатність концепції та змусив людей замислитися над потугою літій-іонних батарей. А якби їм ще поталанило, вони могли би взяти участь у якихось перегонах.

Студенти погодилися приєднатися до Стробела, якщо він знайде якісь кошти. Він почав ходити по галузевих виставках, роздаючи брошури про свою ідею та надсилаючи ідеї практично кожному, про кого міг згадати. «Я проштовхував цю ідею абсолютно безсоромно», — розповідає він. Єдиною проблемою було те, що ніхто не виявляв цікавості до пропозицій Стробела. Місяць за місяцем він отримував від інвесторів одну відмову за іншою. А потім, восени 2003 року, Стробел зустрів Ілона Маска.

Гаролд Розен домовився про обід із Маском у ресторані морської кухні поряд із головним офісом SpaceX у Лос-Анджелесі та привів із собою Стробела, який мав допомогти розхвалювати ідею електролітака. Коли Маск на це не клюнув, Стробел оголосив про свій паралельний проект створення електромобіля. Ця божевільна ідея знайшла миттєвий відгук у Маска, який уже роками розмірковував про електромобілі. Хоча Маск в основному зосереджувався на ідеї використання в машинах суперконденсаторів, він був захоплений і здивований, коли почув, як далеко просунулася технологія літій-іонних акумуляторів. «Усі інші казали мені, що мені поїхав дах, але Ілон був у захваті від цієї ідеї, — розповідає Стробел. — Він сказав: "Звичайно, я дам тобі якісь кошти" ». Маск пообіцяв Стробелу десять тисяч доларів із тих ста тисяч, які той намагався зібрати. Просто там на місці між Маском і Стробелом виникла спорідненість духу, яка витримає понад десять років екстремальних злетів і падінь і яка тоді поклала початок співпраці, спрямованій на те, щоб щонайменше змінити світ. Propulsion. Ця базована в Лос-Анджелесі компанія, заснована 1992 року, працювала над створенням найсучасніших електромобілів, від прудких невеликих машин бізнес- або сімейного типу і аж до спорткарів. Стробел дуже хотів показати Маску tzero (назва, яка походить від t-нуль) — найексклюзивніше авто зі стайні AC Propulsion. Це було таке собі збірне авто зі склотекстолітовим корпусом на сталевій рамі;

1997 року, коли його було вперше представлено, воно показало прискорення від нуля до ста кілометрів за 4,9 секунди. Стробел багато років знав команду AC Propulsion і попросив Тома Ґейджа, президента компанії, привезти одне tzero до Маска, щоб той міг випробувати його в дії. Маск просто закохався в це авто. Він бачив його потенціал як супершвидкісної машини, яка могла змінити уявлення