Читати книгу - "Зима наближається"

Переслідування Гусинського та Березовського почалися ще за два роки до арешту Ходорковського. Вони обидва становили для Путіна пряму та явну загрозу через свої медіа-холдинги й політичний вплив. Натомість Ходорковський та його нафтова компанія в перші роки правління Путіна процвітали. «Юкос» збирався скористатися злетілими до небес цінами на нафту для модернізації застарілого радянського обладнання, що дісталося йому в спадок, а також розширити міжнародне партнерство на шляху до перетворення на першу велику російську справді мультинаціональну компанію. На думку Путіна, це становило загрозу. Він хотів бути впевненим, що нафтові та газові гіганти, так звані «національні чемпіони», будуть жорстко контролюватися Кремлем.

На думку Путіна, Ходорковський також учинив великий гріх, особисто долучившись до політики та громадянського суспільства. При цьому він не збирався принести президентові клятву вірності або спробувати виступити проти нього напряму в нечесній виборчій грі. Ходорковський заснував фонд «Відкрита Росія» та використовував його як спонсора десятків програм і благодійних акцій по всій країні, причому повністю відмовляючись звертатися по дозвіл від Кремля на цю діяльність. Він навіть публічно проголосив, що підтримуватиме опозиційних кандидатів, тоді як інші олігархи валізами тягали готівку на підтримку путінського політичного курсу.

У Москві є дуже великий Російський державний гуманітарний університет (РДГУ), який підписав із «Юкосом» контракт на одержання 100 мільйонів доларів у вигляді освітніх грантів. Після того, як Ходорковський був заарештований, у РДГУ раптом змінилося керівництво, і новий ректор відмовився брати гроші в «Юкоса». Ходорковський не витрачав свої кошти на купівлю футбольного клубу в Англії, як це зробив із «Челсі» приятель Путіна Роман Абрамович. Навіть якщо й робив щось подібне, почасти для підтримки своєї репутації, Ходорковський вкладав передусім гроші в Росію, і ці дії робили його загрозою для Путіна — обґрунтованою з усіх боків. Він був не тією людиною, яку Путін міг контролювати.

Причому у 2003 році Ходорковський був просто до безрозсудства хоробрим. Адже в липні заарештували його близького бізнес-партнера Платона Лебедєва, і не було жодних сумнівів, хто в переліку наступний. Інший його партнер Леонід Невзлін учинив розумно й того ж літа переїхав до Ізраїлю. Але замість того, щоб поїхати з країни самому або замовкнути, Ходорковський заговорив ще більше, публічно засуджуючи державну й корпоративну корупцію, що гальмувала розвиток Росії. Наслідки не змусили на себе чекати.

Ходорковському пред’явили численні звинувачення в шахрайстві й ухилянні від сплати податків — звичайний для Кремля рецепт. Суд над ним став суцільним доказом того, що за путінського режиму жодні докази не потрібні. За іронією долі «Юкос» насправді сплатив більше податків за кожен барель, аніж будь-яка інша нафтова компанія. Не збираюся проголошувати себе експертом з усіх фінансових та юридичних обору-док, що в 1990-ті роки в рекордний час зробили кілька десятків людей мільярдерами. Але очевидно, що мало хто з них мав чисті руки за мірками решти світу. І на початку Ходорковський не надто відрізнявся від усіх інших. Та його бачення майбутнього було настільки радикальним, що він лякав не лише Путіна, а й інших олігархів також. Якби кожного олігарха почали перевіряти та змусили звітувати, це могло б дати дуже позитивний результат для закону й порядку в Росії.

Натомість ми отримали показовий суд проти того, кого Путін вважав своїм особистим ворогом. Якщо характеру судового процесу було недостатньо, щоб це підтвердити, на це вказують переслідування й звинувачення також проти багатьох інших людей, пов’язаних із «Юкосом». Лебедєва звинуватили й ув’язнили, незважаючи на його серйозні захворювання. Постраждало й багато інших співробітників «Юкоса». Навіть адвокатові Ходорковського Карині Москаленко прокуратура погрожувала позбавленням права на адвокатську практику. Це стало візитівкою мафії Путіна: якщо ви кинули виклик владній вертикалі, він візьметься не просто за вас та ваші активи, але й за ваших співробітників, друзів, родичів та будь-кого, хто насмілиться вас захищати.

У травні 2005 року Ходорковський і Лебедєв отримали дев’ятирічні судові вироки та були відправлені до виправних таборів. Реакцією решти світу стала типова дурня про «занепокоєння» щодо незалежності російської судової системи й «переконування» російського уряду дотримуватися певних стандартів. Тут я майже впевнений, що держдепартамент США має спеціальну форму листа із висловленням занепокоєння, тому щоразу може просто підставляти потрібні імена й дати. Такий лист, зазвичай тихенько підписаний якимось функціонером низького рівня, часто використовуватиметься в наступні роки мірою нагромадження путінських правопорушень у Росії, тоді як лідери вільного світу наполягатимуть на його теплому прийомі на міжнародній арені.

Арешт Ходорковського викликав також показовий коментар американського посла Олександра Вершбоу: «Ми сподіваємося на справедливий суд за російськими нормами права»[50] (курсив мій). Коли ж у газеті «Файненшл Таймс» вийшла стаття з критикою дій російської генеральної прокуратури, міністр фінансів і віце-прем’єр Росії Олексій Кудрін заперечив це, говорячи про допущені «певні невідповідності».

Для вух американців і західних європейців я маю перерахувати деякі з цих «невідповідностей»: обшуки в офісах адвокатів, які відвідували своїх клієнтів у в’язниці; обшуки в офісах депутатів парламенту, а також відмови в дозволах депутатам парламенту відвідати Ходорковського у в’язниці, що є порушенням російських же законів. Жодний суд на Заході не прийняв би цю справу до розгляду, бо докази були отримані в протизаконний спосіб, але такими вже є «російські норми права». Як і два улюблені путінські вислови — «керована демократія» та «диктатура закону», то був дуже показовий оксюморон.

Окрім усунення зі сцени критика й конкурента, ув’язнення Ходорковського було попередженням для решти російського ділового світу: грайте за кремлівськими правилами та не потикайтеся в політику. Це стало в Росії поворотною точкою, коли уряд відкрито припинив переслідувати порушників закону, а натомість сам виявився одним із них. На зміну шахраям зі зв’язками у верхах, які порушували право уряду красти, прийшла ініційована державою практика переслідувань, утисків і розкрадання, об’єктом яких міг стати будь-хто нелояльний до влади.

Справа Ходорковського та «Юкоса» демонструє встановлені путінським режимом зв’язки між правами власності й владою. Якщо ви не при владі, ви не можете контролювати свою власність. Це, своєю чергою, сигналізувало про кінець демократії. Вибори були приречені на фальсифікацію тими, хто при владі, бо якщо вони втратять політичну владу, то втратять і свої активи. Коли настав час президентських виборів 2004 року, Путін та його наближені мали вже забагато чого втрачати, щоб ризикувати бути викинутими з Кремля тим, що так легко виправити, — якимось голосуванням.

Кінець російської