BooksUkraine.com » Детективи » Лють 📚 - Українською

Читати книгу - "Лють"

188
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Лють" автора Карін Слотер. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 114
Перейти на сторінку:
class="p1">То був гарний район.

Джон поставив машину між позашляховиком і універсалом на паркувальному майданчику перед церквою, час від часу поглядаючи на табличку з розкладом служб, щоб знати час їхнього закінчення. Дружина Вуді завжди брала з собою сина в неділю до церкви, потім багато часу проводила з жінкою, яка, напевно, була її матір’ю.

Від церкви Джон пішов бічною вулицею, паралельною до тієї, на якій був будинок Вуді. Він насвистував, і складалося враження, ніби він просто гуляє. Він подумки оцінив відстань й зрізав кут через поле, вийшовши до заднього подвір’я будинку Вуді. Дерев, за якими Джон міг би сховатися, було небагато, тому він почувався незахищеним. Хто завгодно з сусідів Вуді міг вийти через задні двері й побачити його. Джон уже збирався розвертатися, коли сталося саме те, чого він боявся. Вийшла якась дівчина і стала у відчинених дверях. Джон застиг, бо він був у неї перед очима. Та вона не дивилася на нього. Вона стояла лицем до сусіднього будинку — будинку Вуді, вітально здійнявши руку і затуливши нею очі від сонця.

Джон упав на землю й притисся до неї животом. Заднє подвір’я дівчини позаростало бур’янами, проте помітити, що він там лежить, міг кожен, хто звернув би туди погляд. На щастя, її очі помітили щось більш цікаве. Джон побачив, як Вуді перетинає свій двір, перестрибує через поламаний дротяний паркан, на який упало дерево. Він попрямував до дівчини, навіть не глянувши у бік Джона, підхопив її на руки й став цілувати.

Джон дивився, як вона оповила його своїми худенькими ногами, як їхні губи злилися в пристрасному поцілунку, Вуді поніс її в будинок і захряснув двері.

Розділ 18

15 червня 1985 року

Джон увесь вечір чекав, коли ж Мері-Еліс прийде на вечірку. До болю в легенях накурився травки. Вуді зустрічався з ним поглядом і схвально показував великі пальці рук, неначе підбадьорити хотів. Джону дуже хотілося дати собі підсрачника за те, що розповів двоюрідному брату про запрошену на вечірку дівчину. Погано, що Мері-Еліс не прийшла, проте пошитися в дурні перед Вуді було в мільйон разів гірше.

Джон уже облишив усяку надію, коли ближче до півночі у парадні двері зайшла вона. Перше, що він помітив, — як недоречні тут її напрасовані джинси «Джордаш» і біла блузка з високим коміром. Вона була дуже гарна, але на вечірці було повно народу, одягненого в чорне різних відтінків: брудні джинси, заплямовані футболки з аплікаціями груп хеві-метал, жирне волосся.

Вона вже збиралася розвернутися і втекти, коли Джон узяв її за руку.

— Привіт! — У її голосі звучав подив, легке запаморочення і недовіра — все в одному.

— Ти така гарна! — Джон намагався перекричати «Пойзон», що горлав з динаміків стереосистеми.

— Я краще піду, — сказала вона, проте кроку в бік дверей не ступила.

— Ходімо, вип’єш чогось.

Він бачив, що вона обмірковує його пропозицію, не певна щодо того, який зміст він вкладав у слово «випити», не певна, чи можна йому довіряти.

— У Вуді в кухні є газованка. — Джону подумалося, що він ще ніколи в житті не вживав слова «газованка». — Ходімо.

Вона досі вагалася, та коли Джон відступив убік, щоб іти слідом за нею в кухню й перекрити їй таким чином шлях до відступу, зрештою здалася.

Коли вони проминали сходи, він побачив Вуді. Його двоюрідний брат спирався на поручні. Його зіниці рознесло до неймовірних розмірів, на обличчі блукала лінива усмішка. До нього, мов на застібці-липучці, прилипла дівчина з єдиної чорношкірої родини на весь їхній район. Вона оповила руками його шию, а ногами — його ноги. Вони довго й пристрасно цілувалися, поки Джон дивився. Дівчина була розкішна, з кремово-шоколадною шкірою та волоссям, заплетеним у екзотичні кіски. Вуді завжди діставалися найвродливіші дівчата на вечірках.

Він знову показав Джону великі пальці, та цього разу не всміхнувся.

У кухні щільною завісою стояв дим, і Мері-Еліс закашлялася та помахала рукою перед своїм обличчям. У кутку цілувалася парочка, і Джон мимохіть зупинився, бо побачив, як хлопцева рука залізла дівчині у джинси.

— Крута вечірка, — сказав ще один хлопець, наштовхнувшись на Джона.

Його випивка вилилася Джону на руку, і він перепросив та віддав наполовину повну пластянку для замирення. За той вечір Джон уже достатньо нажлуктався алкоголю, але таки зробив великий ковток із пластянки. Рідина миттєво обпекла йому горло і стравохід.

Джон роззирнувся навколо в пошуках Мері-Еліс, вона вже виходила з будинку через чорний хід.

— Стій, — гукнув Джон, наздоганяючи її.

Вона зупинилася біля високого дуба й підвела погляд на небо, на зорі. Волосся в неї розкуйовдилося, вигляд був знервований. Може, тієї миті він міг узяти її за руку. Може, міг поцілувати.

Без видимої причини вона розсміялася.

— Я не могла там дихати.

— Вибач.

І тут вона помітила у нього в руці пластянку.

— Дай мені.

— Я не знаю, що тут, — сказав він. — Краще не ризикувати.

— Ти не мій батько. — Вона рішучо забрала в нього випивку і, дивлячись йому в очі, зробила чималий ковток. — На смак наче кола і щось іще.

Джон щиро сподівався, що там не щось іще. Вуді мав дев’ятнадцять років, а всі його друзяки були на декілька років старші за нього. Дехто з них сидів на важких наркотиках, на такому, про що Джон навіть знати не хотів. Тому сказати, які речовини передавали з рук у руки на тій вечірці, він не міг.

— Мені дуже шкода, — сказав Джон. — Я не думав, що там буде так дико.

Мері-Еліс знову сьорбнула з пластянки і всміхнулася йому мокрими губами. Боже, яка ж вона гарна. Він так довго її ненавидів, що вже й забув, що вона прекрасна.

Вона знову підняла пластянку, але цього разу він її зупинив.

— Тебе знудить. — Хоча насправді він думав: навіть якщо її знудить, він однаково її поцілує.

— Ти під кайфом?

— Ні, — збрехав Джон.

Він так нервувався, що міг би й лайна накуритися, якби думав, що це допоможе заспокоїтися.

Вона знову зробила ковток, і він навіть не намагався її спинити.

— Я хочу забалдіти.

Якби вона сказала, що хоче полетіти на Місяць, його це шокувало б менше, ніж те, що він почув.

— Мері-Еліс, не треба. Цим краще не захоплюватися. Ти ж не хочеш, щоб тобі стало погано.

— Тобі ж погано не стає, — відзначила вона й осушила вміст пластянки. Потім перевернула її догори дном, щоб показати, що вона порожня. — Хочу ще.

— Побудьмо ще трохи надворі.

— Чому? — запитала вона. Її

1 ... 43 44 45 ... 114
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лють», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лють"