Читати книгу - "Бомба для голови"

— Тепер, коли, здається, все стає на свої місця і всі зрозуміли, що я став жертвою провокації, я вам відповім. Після того як помічник Люса прокрутив мені матеріал і я заплатив йому гроші, він передав мені інтерв’ю з болгарином.

— І фотографію Кочева він також передав вам?

— Так.

— Як ви поясните той факт, що він дав вам фотографію не з матеріалу, знятого Люсом, а з паспорта Кочева?

— Ви переконані, що ми надрукували фото Кочева з його паспорта?

— Це підтверджують болгари.

— Я не можу, звичайно, опротестувати заяву болгар… Вони це офіційно підтверджують?

— Цілком.

— Певна річ, я не можу їх опротестувати… Мабуть, викликавши на допит помічника Люса, ви зможете поставити йому це запитання й зажадати вмотивованої відповіді.

— Ви праві. Прошу вас відповісти мені: чи згодні ви зустрітися з помічником Люса?

— Звичайно.

— Тоді я попрошу вас пройти в сусідній кабінет.

Вони перейшли до великого залу, там уже була вся група Люса: асистенти, помічники, звукооператор із своєю командою, помічники продюсера, шофери, які обслуговують «ліхтвагени» й «тонвагени», залучені до зйомок статисти. Сам Люс сидів віддалік, на окремому стільці, а за ним стояв поліцейський.

— Будь ласка, покажіть мені, пане Ленц, ту людину, яка передала вам за тисячу марок матеріал, відзнятий Люсом.

Ленц попросив:

— Увімкніть, якщо можна, верхнє світло, бо тут темнувато.

Берг повагом підійшов до дверей і повернув вимикач. Затріпотівши голубим, спочатку беззахисним світлом, мертвотно сяйнули великі плафони.

«Чому це покійницьке світло називають денним? — подумав Берг. — Яка дурниця! Це все реклама…»

— Тепер краще? — спитав він Ленца.

— Так, дякую.

Ленц двічі дуже уважно оглянув усіх людей, що зібралися тут, і сказав:

— Пробачте, пане прокурор, але тут тієї людини немає.

— Продюсере Шварцман, — звернувся прокурор до невеличкого чоловіка, який раз по раз витирав з лоба піт, — хто з вашої групи не з’явився?

— Тут усі наші люди. Усі, без винятку. Навіть ті, кого ми залучали на добові договори.

Прокурор звернувся до Ленца й запитливо подивився на нього.

— Ні, — повторив Ленц, — тут немає тієї людини, яка назвала себе помічником режисера Люса.

— Ви не дзвонили Люсу після того, як його помічник продав вам матеріал?

— Навіщо?

— Ну, для перевірки, страхування, чи що…

— Страхуванням займаються банки, пане прокурор, моє діло — газета.

— А коли, як це з’ясовується тепер, у вас був пройдисвіт, провокатор?

— Я можу тільки пожалкувати… Я хочу перепросити режисера Люса і порадити його продюсерові пильніше зберігати знятий матеріал… Ми, газетярі, вміємо зберігати наші таємниці.

— Продюсере Шварцман, хто у вас має доступ до знятого матеріалу?

— Я хочу відповісти редакторові Ленцу, — сказав продюсер, — ми також уміємо зберігати наші таємниці. Ви використали крадений товар, Ленц… Ви це зробили як перекупник краденого… Знятий матеріал зберігається в нашому сейфі, і доступ до нього є тільки в мене й режисера Люса. — Він вийняв з кишені ключ і показав його прокуророві. — Ось цей ключ, та ще один такий самий у Люса. І все. Більше ні в кого не могло бути цього матеріалу, крім нас! Ніякий міфічний помічник не міг одержати його!

— Отже, ви хочете сказати, — спитав Дерг, — що тільки ви і Люс могли продати матеріал Ленцу?

— Так. Нехай він звинуватить нас у цьому, а не міфічного помічника. Нехай він звинуватить у цьому мене. Я подивлюся, що, з цього вийде!

— Я мушу захистити редактора Ленца, — відверто позіхнувши, сказав Берг, — пробачте, панове, я сьогодні майже не спав. Ми проводили експертизу в ательє… Ось висновок експертів, — він простяг аркуші паперу Шварцману, — тут акт обстеження вашого сейфа. Його відмикали, ваш сейф. Двічі відмикали, двічі. Перший раз, мабуть, коли брали матеріал Люса для копіювання, другий раз, коли цей матеріал поклали назад. На жаль, нам не вдалося дізнатися, коли це трапилось. Експертиза, що я її провів з плівкою, дала мені, правда, деякі й інші дані… Але зараз не час про це…

— Якісь провокатори, — вигукнув Ленц, — хочуть зіткнути лобами німців, котрі дотримуються різних політичних поглядів! Мій дорогий Люс, я прошу у вас пробачення! Я готовий відповісти за зайву довірливість! Це для мене добрячий урок на майбутнє… Страшно, звичайно, в кожному бачити провокатора чи ворога, та коли нас…

— Гаразд, — перебив його Берг, — це все для преси, пане Ленц. Ви вільні.

Через дві години після того як Берг закінчив цю комедію, він одержав повідомлення: Кочев запросив політичного притулку в Південно-Африканській Республіці. У великій статті, опублікованій у Йоганнесбурзі, він писав: «Моя мати зрозуміє мене й простить. Мої друзі, які ведуть у Софії, в Празі, в Будапешті, в Белграді й у Москві нерівний, але благородний бій з тиранією, простять мене й зрозуміють. Я знав, що КДБ скрізь має свою агентуру й вони легко могли викрасти мене з Західного Берліна, — саме тому я попросив притулку тут, у Південно-Африканській Республіці. Я не вестиму ніякої боротьби проти режиму. Поки що я відпочиватиму й думатиму, як мені знайти самого себе у вільному світі. Про те, до якого рішення я прийду, я повідомлю через пресу».

Сутичка

1

Кройцман прибув до Гамбурга пізно ввечері. Зразу ж з вокзалу він поїхав додому, до адвоката Енеке, який завжди в п’ятницю збирав у себе близьких друзів на «сеанси продовження молодості». Приїжджали випускники Боннського університету: «студенти» сідали в барі, а дружини студентів, одна з яких, фрау Нікельбаум, уже встигла стати бабусею в свої сорок років, базікали нагорі, в холі, де їм приготували каву й морозиво.

Кройцман приїхав до свого університетського приятеля сьогодні зовсім не тому, що той запрошував його до себе вже два роки підряд.

— Зазнався, бурше, — говорив Енеке своїм низьким рокотливим басом по телефону, — як дивно міняються люди, ставши членами кабінету міністрів! Кройцман, я ставлюсь до тебе з презирством! Більше того, я ненавиджу тебе! Якщо ти не приїдеш до мене на уїк-енд, я обвинувачу тебе через пресу в бундючності й зазнайстві!

— Добре, — відповів Кройцман, — я буду в тебе сьогодні ввечері. Краузе також буде?

— Аякже! Навіть коли він затримається в газеті, то трохи пізніше він неодмінно прийде. Він тобі потрібен?

— Ні. Мені потрібні просто друзі, бо я страшенно стомився з тутешніми стариками. А Блюменталь?

— Цей чорт картає нас кожного вечора за те, що ми пасивні в боротьбі з більшовизмом і Тадденом. Звичайно, прийде. Жду. Май на увазі, я