Читати книгу - "Запізніла розплата"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ви будете робити — прошепотів я.
— Спостерігати.
— Але…
— Принаймні протягом години чи двох я не сподіваюся на якісь події, але…
Приглушений крик раптом обірвав його слова:
— Рятуйте!
На другому поверсі, направо од парадних дверей, спалахнуло світло. Крик долинув саме звідти. На фіранку впала тінь, яка нагадувала постаті двох людей, що борються.
— Сто чортів! — вигукнув Пуаро. — Вона, напевно, змінила кімнату.
Він кинувся вперед і несамовито замолотив кулаками в парадні двері. Але вони не відчинилися. Тоді він підбіг до дерева, що росло посеред клумби, і зі спритністю кішки поліз по ньому. Я почав дертися слідом… Скоро мій приятель був на рівні другого поверху і встрибнув у відчинене вікно. Повернувши голову, я побачив, що Дульці теж тягнеться до гілки.
— Обережно! — кинув я.
— Радитимеш своїй бабусі! Це для мене дитяча забава.
Пуаро пробіг порожньою кімнатою і загупав кулаками в двері.
— На замку і на засуві зсередини, — закричав він. — Це ж мине час поки їх виб'єш…
Голос людини котра все ще кликала на допомогу з кожною миттю слабшав.
В очах Пуаро я побачив розпач. Ми разом налягли на двері.
Раптом пролунав спокійний голос Попелюшки:
— Гадаю, я єдина людина, котра може тут чимось зарадити.
І раніше, ніж я встиг поворухнути пальцем, аби зупинити її, вона стрибнула з підвіконня, як мені здалося, простісінько в безвість. Підбігши до вікна, я на свій жах побачив, як вона, тримаючись за край даху, ривками пересувається до освітленого вікна.
— Боже милостивий! Вона ж уб'ється!
— Гастінгсе ви забуваєте, що Дульці — професійний акробат Сам господь напоумив її йти разом із нами. Єдине про що я зараз молюся, щоб вона не запізнилася.
Коли дівчина зникла в освітленому вікні жахливий зойк прорізав ніч. Затим долинув чистий і ясний голос Попелюшки:
— Ні, не вирвешся!.. Ти в моїх руках, а вони в мене залізні!
Тієї самої миті стара Франсуаз відчинила двері нашої в'язниці. Пуаро безцеремонно відштовхнув її і кинувся коридором до дверей, біля яких стояли інші служниці.
— Вони замкнуті з того боку, добродію.
Ми почули як всередині щось важко впало. А за хвилину ключ у дверях повернувся, вони поволі прочинилися. Бліда Попелюшка рукою запросила нас до кімнати.
— Як пані Рено? — запитав Пуаро.
— Все гаразд. Аби я запізнилася хоч на мить..
Пані Рено напівлежала в постелі, широко розкритим ротом хапаючи повітря.
— Ще трохи… і задушила б… — ледь прошепотіла вона.
Дівчина підняла щось із підлоги і дала Пуаро. Як виявилося, то була згорнута драбина з тонесеньких шовкових мотузків.
— Для того, щоб зникнути, — промовив Пуаро, — через вікно, поки ми виламували б двері… А де злочинець?
Дульці ступила крок убік і показала рукою. На підлозі лежало тіло, прикрите темною тканиною.
— Мертвий?
Попелюшка опустила голову.
— Гадаю, що так. Вдарилась головою об край каміна…
— Але хто то? — вигукнув я.
— Вбивця пана Рено. І особа, яка хотіла вбити пані Рено.
Не спроможний будь-що зрозуміти, я опустився навколішки і підняв край темного плаща. Переді мною лежала мертва Марта Добрей.
КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ
У мене в голові переплутались усі подальші події тієї ночі. Пуаро, здавалось, не чув моїх численних запитань. Він без упину закидав Франсуаз, чому та не повідомила його, що пані Рено перебралася до іншої кімнати. Вирішивши привернути його увагу, я поклав йому на плече руку.
— Але ж ви повинні були знати. Сьогодні вранці ви відвідували її.
Деякий час Пуаро не удостоював мене відповіді.
— Її вкотили до цієї кімнати на канапі з коліщатками, — пояснив він.
— Але, добродію, — вигукнула Франсуаз, — хазяйка перейшла сюди майже відразу після злочину! Спогади ж завдавали їй страждань!
— В такому разі чому мене не повідомили? — гримнув Пуаро, по-справжньому розлютившись. — Я питаю вас: чому мене не повідомили? Ви недоумкувата жінка! І Леоні та Деніз не кращі. Трійка ідіоток! Аби не ця відважна дівчинка, така дурість коштувала б вашій господині життя!..
Він раптом замовк, швидко перетнув кімнату, наблизився до Попелюшки, котра, схилившись над пані Рено, подавала їй першу допомогу, і обійняв. (Не можу сказати, що це було мені дуже до вподоби). Потім рівним голосом наказав мені викликати лікаря. Це доручення дещо розвіяло туман, який стояв у мене в голові. Після лікаря я міг повідомити поліцію.
Пуаро сказав:
— Вам нема чого повертатися сюди. У мене не буде жодної хвилини займатися вами, а панночка залишиться тут як доглядальниця.
Я був вкрай ображений цим, але, виходячи з кімнати, намагався не втрачати гідності. Виконавши всі доручення, повернувся до готелю. Відверто кажучи, я майже нічого не зрозумів. Нічні події здавалися мені фантастичними і неймовірними. Розлючений, я кинувся в ліжко і скоро заснув.
Коли прокинувся, вже світило сонце, а біля мого ліжка сидів Пуаро, як завше, охайно одягнутий і всміхався:
— Нарешті прокинулись! Що-що, а спати ви полюбляєте, Гастінгсе! Скоро вже одинадцята!
Я тяжко зітхнув і приклав руку до голови.
— Я, напевно, марив, — сказав я. — Ви знаєте, мені наснилося, що ми знайшли тіло Марти Добрей в кімнаті пані Рено і що ви оголосили її вбивцею пана Рено.
— Ви не марили. Все те правда.
— Але ж пана Рено вбила Белла Дювін!
— Ні, Гастінгсе. Вона сказала, що вбила. Але зробила це, аби врятувати свого коханого від гільйотини.
— Що?!
— Пам'ятаєте розповідь Жака Рено?.. Вони обоє наблизилися до місця злочину одночасно, і кожний мав іншого за злочинця. Дівчина втупилась у нього з жахом, а затим кинулася геть. Та коли почула, що Жака дійсно звинувачують у злочині, віддала себе до рук правосуддя, аби врятувати свого коханого від неминучої смерті.
Пуаро відкинувся на спинку стільця і склав руки, як він це дуже часто робив, притискуючи одну до другої лише кінчиками пальців.
— Всі рішення, які приходили на думку, коли я вивчав цю справу, не задовольняли мене, — сказав він задумано. — Весь час я був не в змозі позбутися відчуття, що ми маємо справу з холоднокровним і заздалегідь підготовленим убивством, що злочинець вирішив скористатись, — і зробив це вельми розумно і майстерно, — з плану, розробленого паном Рено, щоб тим самим збити поліцію зі сліду. Великі злочинці, як я вже говорив вам, нічого ніколи не ускладнюють.
Я ствердно кивнув.
— Так ось, для підтвердження цієї теорії, злочинець повинен був до найдрібніших деталей знати план пана Рено. Це наводило на думку, що пані Рено… Але факти не давали підстав запідозрювати її.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запізніла розплата», після закриття браузера.