Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

13.01.2005 р. за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік позбавлення волі, 10.06.2005 р. звільненого від відбування покарання умовно-достроково на 5 місяців і 4 дні, — було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що Н. вчинив цей злочин в вересні 2005 р. Ухвалою апеляційного суду зазначений вирок залишено без змін, оскільки прокурор не мав права оскаржувати вирок суду в частині не застосування ст. 71 КК, так як останній, підтримуючи державне обвинувачення в суді першої інстанції, не просив суд застосувати при призначенні Н. покарання ст. 71 КК. Верховний Суд України, скасовуючи вирок та ухвалу, відзначив, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 81 КК в разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК. Даний злочин, за який Н. був засуджений вироком від 20.11.2006 р. скоєно ним в вересні 2005 р., тобто протягом невідбутої частини покарання, від якого він звільнений умовно-достроково. Не виправив цієї помилки суду першої інстанції й апеляційний суд, який зробив неправильний висновок про неможливість оскарження прокурором вироку в частині незастосування судом ст. 71 КК, оскільки відповідно зі ст. 264 КПК та п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15.05.2006 р. «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» підтримання прокурором перед судом державного обвинувачення не тотожне викладенню ним міркувань із приводу застосування кримінального закону і міри покарання, у зв’язку із чим позиція прокурора щодо доцільності призначення підсудному конкретного виду та розміру покарання не охоплюється поняттям «межі обвинувачення», вжитим у п. 8 ст. 348 КПК[190].

3) Порядок застосування ст. 413 КПК.

Згідно до вимог ст. 413 КПК та п. 25 постанови Пленуму, коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання вироку зобов’язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до ст. 71 КК[191].

Цей порядок стосується тільки призначення покарання за сукупністю вироків і не може стосуватися призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК.

Приклад: Вироком суду від 14.04.2005 р. Г., раніше судимого 07.02.2005 р. за ч. 3 ст. 296 КК на 2 роки позбавлення волі, — було засуджено за ч. 4 ст. 187 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 3 ст. 357 КК на 3 роки обмеження волі. На підставі ст. 70 ч. 1 КК призначено 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Постановою суду від 19.05.2005 р. на підставі ст. 71 КК та згідно зі ст. 413 КПК за сукупністю вироків остаточно призначено 10 років 3 місяці позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Із матеріалів справи вбачається, що Г. вчинив ці злочини в вересні-жовтні 2004 р. Верховний Суд України, скасовуючи постанову суду, відзначив, що як убачається з матеріалів справи вироком від 14.04.2005 р. Г. засуджено за злочини, які він вчинив до ухвалення попереднього вироку щодо нього 07.02.2005 р., тому правильність застосування судом першої інстанції ст. 71 КК викликає сумніви[192].

Питання застосування ст. 71 КК, коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, повинні розглядатися тільки на стадії виконання вироку, ухвали і постанови суду (судді), відповідно до вимог ст. 413 КПК, а не на інших стадіях кримінального процесу.

Приклад: Вироком суду від 09.06.2008 р. Ш., раніше судимого 22.12.2006 р. за ч. 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 КК на 5 років позбавлення волі і звільненого від відбування покарання з випробуванням, — було засуджено за ч. 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 КК на 5 років позбавлення волі і звільненого від відбування покарання з випробуванням. Із матеріалів справи вбачається, що Ш. вчинив цей злочин 29.02.2008 р. У поданні прокурор області посилається на неправильне застосування кримінального закону і вказує, що на час розгляду справи суду не було відомо проте, що Ш. був засуджений вироком суду від 22.12.2006 р., однак просить вирок суду від 09.06.2008 р. скасувати у зв’язку з нововиявленими обставинами, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду. Апеляційний суд у задоволенні подання прокурора відмовив і відзначив, що порушення правил призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК) відноситься до неправильного застосування закону, а не до нововиявлених обставин. Крім того, прокурор не врахував, що згідно з вимогами ст. 413 КПК порядок вирішення цих питань покладено на місцеві суди, а тому прокурору необхідно було направити своє подання в місцевий суд за місцем виконання[193].

Розділ 3 Особливості одночасного призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків
3.1. Загальні правила одночасного призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків

Згідно з ч. 5 ст. 71 КК, якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більш злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими ст. 70 КК, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім