BooksUkraine.com » Класика » Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен"

164
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пригоди Тома Сойєра" автора Марк Твен. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 62
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">- Ну, це ще добре, Геку. Коли пацюки не б՚ються, це означає тільки, що лихо десь поблизу. Треба тільки пильнувати, щоб не потрапити в біду. Залишимо цю справу, сьогодні ми не копатимемо, краще пограймося. Ти знаєш Робін Гуда, Геку?

- Ні. Хто такий Робін Гуд?

- Ого, це один із найславетніших людей, які тільки жили коли-небудь в Англії… Ну, найкраща людина. Розбійник.

- Здорово. Хотів би я ним бути! А кого він грабував?

- Тільки шерифів, попів, багатіїв, королів і тому подібних людей. Але ніколи не кривдив бідних. Він любив бідних і завжди ділився з ними по совісті.

- О, мабуть, гарною людиною він був.

- Та вже можеш бути певний. Другої такої благородної людини і на світі ніколи не було. Тепер таких людей зовсім нема - правду тобі кажу. Прив՚яжи Робін Гуду одну руку, він другою рукою відлупцює кого завгодно. А з свого тисового лука він влучав на віддалі півтори милі в десятицентову монетку.

- Що це таке - тисовий лук?

- Не знаю, мабуть, якийсь особливий… А коли Робін Гуд поціляв тільки в край монети, він сідав і плакав. І, звичайно, лаявся. Так от, пограймося в Робін Гуда - це чудова гра. Я навчу тебе.

- Згода.

Вони гралися в Робін Гуда аж до вечора, час од часу жалібно поглядаючи на зачарований будинок і розмовляючи про те, що чекає на них завтра. Коли сонце почало заходити, вони пішли додому, ступаючи по довгих тінях дерев, і незабаром зникли в лісі на Кардіфській горі.

У суботу, невдовзі після дванадцятої години дня, хлопці знову були біля сухого дерева. Вони покурили й поговорили, лежачи в холодку, потім покопали трохи у вчорашній ямі, не дуже сподіваючись на успіх. Копали вони тільки тому, що, як запевняв Том, частенько люди вже зневіряються, коли до скарбу лишається не більше як п՚ять-шість дюймів, а тоді приходить хтось інший, копне разок лопатою і готово: бере собі весь скарб. Але й цього разу їхня робота була даремна. І хлопці, поклавши лопати на плечі, пішли далі, усвідомлюючи, що вони не жартували з долею, сумлінно зробили все, що потрібно для шукачів скарбу.

Коли вони підійшли до зачарованого будинку, мертва тиша, що панувала там під палючим промінням сонця, здалася їм зловісною й моторошною, а саме місце безлюдним і покинутим. Хлопчики не зразу наважилися увійти. Потім підкралися до дверей і, тремтячи, зазирнули всередину. Вони побачили кімнату, зарослу травою, без підлоги, без штукатурки, вікна без шибок, старовинний комин, зруйновані східці; всюди звисало старе павутиння. Хлопці тихенько ввійшли, і серця у них калатали. Говорили вони пошепки, сторожко прислухаючись до найменшого шуму, напружуючи м՚язи, ладні на випадок чого дати драла.

Та потроху хлопці звикли, і страх їхній минув. Вони зацікавлено розглядали все довкола, дивуючись із власної сміливості і водночас пишаючись нею. Потім хлопці захотіли подивитися, що нагорі. Це означало, до деякої міри, відрізати собі відступ, але вони стали під՚юджувати один одного і, зрештою кинули свої інструменти в куток і пішли східцями вгору. І там була та сама пустка. В одному кутку вони знайшли комору, яка обіцяла таємниці, але в коморі нічого не було. Тепер вони зовсім підбадьорились і цілком опанували себе. Вони вже хотіли зійти вниз і почати роботу, аж раптом…

- Тсс! - вимовив Том.

- Що таке? - прошепотів Гек, пополотнівши з переляку.

- Тсс! Там… ти чуєш?

- Еге. Ой-ой-ой! Тікаймо!

- Сиди тихо! Не диш! Вони йдуть до дверей.

Хлопці розтяглися на підлозі, притуливши очі до щілин між мостинами, завмираючи від страху.

- Ось зупинились… Ні… Йдуть… Прийшли. Тихше, Геку, ні слова. О, боже мій, і навіщо я пішов сюди!

Увійшли двоє. Один із них був старий глухонімий іспанець, що його останнім часом один чи два рази бачили в містечку, а другого хлопці не знали.

«Другий» був брудний, обшарпаний, з дуже неприємним обличчям. Іспанець був закутаний у плащ; у нього були волохаті білі бакенбарди; довге сиве волосся спускалося з-під його сомбреро; очі прикривали зелені окуляри. Коли вони ввійшли, «другий» щось пошепки розповідав. Обидва сіли на землю поряд, обличчям до дверей, спиною до стіни, і «другий» вів далі своє оповідання. Помалу він забув про обережність і почав говорити голосніше.

- Ні,- сказав він.- Я все обдумав, і мені це не подобається. Небезпечно.

- Небезпечно! - промимрив «глухонімий» іспанець, на превелике здивування хлопців.- Ех ти, бевзю!

Цей голос змусив хлопців затремтіти. То був голос індійця Джо! Запанувала мовчанка. Потім Джо сказав:

- Куди небезпечніше було те, друге діло. Однак удалось і воно.

- То зовсім інша річ. То - далеко звідси, і ніякого житла не було поблизу. Ніхто не дізнається, що там працювали ми, якщо наша справа провалиться.

- Далеко небезпечніше приходити сюди вдень: хто тільки побачить нас, одразу запідозрить щось лихе.

- Знаю, знаю! Але ж не було поблизу іншого придатного місця, де б сховатися після цього ідіотського діла. Мені взагалі хочеться залишити ці місця. Я ще вчора хотів вибратись, але годі було й думати піти непомітно, поки ці кляті хлопчаки копирсалися там на пагорку і весь час будинок був у них як на долоні.

«Кляті хлопчаки» знову затремтіли від страху, почувши ці слова. Яке щастя, що вони побоялися починати цю справу в п՚ятницю і поклали собі почекати один день! У глибині душі вони шкодували, що не почекали цілий рік.

Волоцюги дістали харчі й заходилися снідати. Довгенько поміркувавши, індієць Джо сказав:

- Слухай, приятелю, йди вгору річкою, куди тобі треба, і чекай вістей від мене. А я зазирну ще до цього містечка. Ми зробимо, цю «небезпечну» справу після того, як я добре все вистежу й переконаюсь, що все готове. А тоді - в Техас! Подамось туди разом.

«Другий» пристав на це. Незабаром обидва почали позіхати на весь рот, і індієць Джо сказав.

- До смерті спати хочеться. Тепер твоя черга вартувати.

Він згорнувся клубочком на траві і незабаром захропів. Товариш штовхнув його разів зо два, і він затих. Нарешті і вартовий почав куняти: голова його спускалась дедалі нижче. І ось захропли обидва.

Хлопці полегшено зітхнули. Том прошепотів:

- Тепер можна - ходім!

Гек відповів:

- Я не можу. Якщо вони прокинуться, я помру.

Том умовляв, Гек опирався.

1 ... 43 44 45 ... 62
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен"