Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Один із волоцюг перестав хропіти. Індієць Джо підвівся, сів, оглянувся навколо, подивився на свого товариша, голова якого впала на коліна, і похмуро всміхнувся. Потім він штовхнув його ногою і сказав:
- Вставай! Оце то сторож!.. Проте гаразд… нічого не сталось.
- Та невже я заснув?
- Було трохи, було. Ну, приятелю, час нам вирушати. А що ми зробимо з грошима?
- Не знаю. Хіба що залишити тут, як завжди? Адже поки ми не рушимо на південь, нам вони не потрібні. А тягти на собі шістсот п՚ятдесят сріблом чогось варто.
- Воно таки так. Але вертатися сюди неохота…
- Та нічого, вночі прийдемо… як ходили весь час… це буде краще.
- То слухай-но, друже: адже мені, може, ще не скоро випаде нагода зробити ту справу,- знаєш яку,- все може статися, а гроші в нас погано сховані… Краще закопаймо їх… та глибше.
- Добра думка,- обізвався товариш індійця і, перейшовши на той бік кімнати, став на коліна, підняв одну з задніх плит комина і витяг звідти мішок, в якому щось приємно дзенькнуло. Він витяг із мішка двадцять-тридцять доларів для себе і стільки ж для метиса; той стояв навколішки в кутку і копав землю кривим ножем.
Миттю хлопці забули всі свої страхи і свою біду. Жадібними очима стежили вони за кожним рухом волоцюг. От щастя! Такого багатства вони і уявити не могли. Шістсот доларів! Цього досить, щоб зробити багатими шестеро хлопців! Скарб був ось тут, тепер не треба гадати про те, де копати. Вони щохвилини штовхали один одного ліктем, і кожен розумів, що ці красномовні поштовхи означали: «Ага! Тепер ти задоволений, що ми залізли сюди?»
Ніж метиса вдарив у щось тверде.
- Ага! - сказав він.
- Що там таке? - спитав його товариш.
- Гнила дошка… ні, здається, скринька. Ану допоможи її витягти! Подивимось, що воно таке. Стривай, не треба,- я пробив дірку.
Він засунув руку і негайно витяг її назад.
- Чоловіче, тут гроші!
Обидва схилилися над жменею монет. То було золото. Хлопці нагорі раділи не менш, ніж самі волоцюги.
Приятель Джо сказав:
- Ми його швидко викопаємо. Там, у кутку, в траві, я бачив старе іржаве кайло.
Він побіг і приніс лопату й кайло, залишені хлопцями. Індієць Джо взяв кайло, критично оглянув його, похитав головою, пробурмотів щось собі під ніс і почав копати.
Скриньку незабаром витягли. Вона була невелика, вся оббита залізом і, очевидно, дуже міцна, поки час не підточив її.
Кілька хвилин волоцюги шанобливо розглядали скарб.
- Ого-го, там же тисячі доларів, друже! - сказав індієць.
- Кажуть, банда Меррела якось улітку гуляла тут,- зазначив незнайомий.
- Знаю,- сказав індієць Джо,- і начебто це вони й сховали.
- Тепер тобі не треба робити тієї справи.
Метис нахмурився.
- Ти мене не знаєш,- сказав він.- Та й про діло ти не знаєш усього. Це зовсім не грабіж - це помста.- І злостивий вогник блиснув у його очах. Мені потрібна твоя допомога… А коли покінчимо з цим, тоді й до Техасу! Їдь додому, до своєї Ненсі й дітлахів, і чекай вістей від мене.
- Добре, хай буде так. А з цим що ми зробимо? Знову закопаємо?
- Так. (Несамовита радість нагорі). Ні, ім՚ям великого Сахема, ні. (Цілковитий відчай нагорі). Я майже забув: на тім кайлі була свіжа земля. (Хлопці мало не вмерли з переляку). Звідки тут взялися це кайло й лопата? Звідки на них свіжа земля? Які люди принесли їх сюди, і куди поділися ці люди? Ти чув що-небудь? Бачив ти кого-небудь? Що!.. Закопати ці гроші знову, щоб хто-небудь прийшов, побачив розриту землю і викопав їх? Не годиться, не годиться! Ми заберемо їх до мого барлога.
- Правильно! Я про це і не подумав! До якого? Номер перший?
- Ні, номер другий, під хрестом. Перший не годиться - занадто помітний.
- Гаразд. Уже смеркає, скоро можна буде вирушити.
Індієць Джо підвівся на ноги, підійшов до одного вікна, потім до другого, обережно виглянув звідти, чи нема чогось підозрілого. Нарешті він сказав:
- Хто це міг принести сюди інструменти? Як ти гадаєш, чи не сховались вони там, нагорі?
Хлопці затамували подих. Індієць Джо поклав руку на ножа, нерішуче затримався на хвилинку і потім пішов до сходів. Том і Гек згадали про комору, але сили зрадили їх. На східцях почулися важкі кроки. У розпачі хлопці ладні були вже стрибнути в комору, аж раптом зогнилі дошки зламалися, і індієць Джо впав додолу серед уламків сходів. Він підвівся лаючись, його приятель сказав:
- І чого було лізти? Сидять, ну й нехай сидять - який нам клопіт? Якщо схочуть стрибнути вниз і вбитися до смерті, хто їм стане заважати? За чверть години буде зовсім темно. Тоді хай вони женуться за нами, коли хочуть,- я готовий. А моя думка така: хто б не приніс ці речі, а побачивши нас, ці люди уявили, що ми духи, або привиди, або ще щось таке. Присягаюся, що вони й досі тікають від нас.

Джо бурмотів щось, але потім погодився з своїм приятелем, що до присмерку треба приготувати все в дорогу. Незабаром вони вислизнули з будинку в темряву і попрямували до річки з своєю коштовною скринькою.

Том і Гек підвелись, ослаблі від переляку, але з радістю в серці, і довго дивилися вслід їм через широкі щілини в стінах будинку. Піти за ними? Ні, вони не підуть. Вони раді були, що спустилися на землю, не скрутивши в՚язів, і пішли в напрямі до містечка іншою дорогою, по горі. Дорогою хлопці мало розмовляли, вони люто ненавиділи себе за свою необачність: треба ж було принести сюди лопату й кайло! Якби вони цього не зробили, індієць Джо не мав би
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен», після закриття браузера.