Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

— Не забилася, Принцесо? — його шепіт викликає мурашки.

Тиша бетонного коридору розносить відгомоном моє голосне дихання. 

Не можу подивитися чоловікові в очі. Не можу наважитися підняти голову.

Відчуваю, як руки Давида стискають сильніше моє тіло. Його подих торкається шиї, і кожна клітинка мене наче відкликається. Тягнеться до нього. 

Мало не прикриваю очі від своїх відчуттів.

Що зі мною відбувається?

Чую, як доносяться десь здалеку важкі чоловічі кроки, і вириваюсь з таких бажаних обіймів.

Хапаю з підлоги телефон і біжу до виходу.

Зупиняюсь тільки за воротами. Підіймаю обличчя догори — і холодний дощ змиває моє марення. 

Стою й відчуваю, як з кожною секундою стає легше дихати. Мене лякає те, що я відчуваю поряд з цим чоловіком… Саме так, лякає.

Застібаю куртку до самого підборіддя і накидаю на голову капюшон, лиш тоді, коли стає зовсім холодно, розум прояснюється.

Тільки недавно я думала, що не потрібно більше стикатися з ним, і ось... Наче всупереч моїм бажанням, він сам з'явився переді мною.

А головне,  поводився, наче нічого не сталося.

Звісно, для нього ж так і є. А я готова провалитися крізь землю за те, що виробляла.

Зуби починають цокотіти від холоду. Розумію, що даремно не взяла зранку парасольку. 

Хочеться швидше сховатися від цього мороку. І, наче почувши мої прохання, переді мною зупиняється автомобіль таксі.

Швидко сідаю всередину і називаю домашню адресу.Чоловік дивиться на мене в дзеркало заднього виду і включає пічку.

 Подумки дякую. Зігрітися мені точно не завадить.

***

— Маріє, я вдома, — даю про себе знати з порогу.

З хвилину не чую відповіді, а потім з кухні виходить жінка. Руки в тісті, на щоці мука.

Усмішка сама собою з'являється на моєму обличчі.

— Що це таке смачне буде? — поки роздягаюся, починаю бесіду.

— Вареники з картоплею, як ти любиш. Ти краще скажи, чому так рано повернулася? — підіймає брову вона.

— Дурний день.

Важко видихаю і прикриваю очі.

— Гаразд, мила, ти відпочинь. Я приготую обід і принесу в кімнату.

— Дякую.

Іду до сходів.

— Сашенько, — окликає Марія.

— Так.

— Батько телефонував. На вечерю будуть гості. Кажу, щоб ти була готова.

Тільки цього й не вистачало. Знову щось пов'язане з роботою.

У тата інакше не буває.

— Не сказав, хто прийде?

— Ні. Але наказав на вечерю морепродукти приготувати.

— Добре. Дякую, Маріє.

— Іди, люба, полеж. Втомленою виглядаєш.

Заходжу в кімнату і падаю на ліжко. Залізаю під ковдру з головою, і знову хочеться плакати.

Може, це все через дощ? Депресія починається, чи що...

Заплющую очі й сама не розумію, як провалююсь у сон.

Навколо напівтемрява. Розглядаю кімнату, у якій знаходжуся. 

Знайомі меблі, колір стін, килим.

Розумію, що сиджу на ліжку. Підіймаюся на ноги і йду до дверей.

На моїх очах ручка повзе донизу, а в проході я бачу чоловічу фігуру. Обличчя не можу розгледіти, як не стараюся. Але чоловік швидко опиняється поряд, притискає до себе і пестить руками мою шкіру під легкою нічною сорочкою.

Його дотики ніжні, але вимогливі. Все ще не бачу, хто це, але впевнена, що поряд Давид.

Намагаюся пошепки промовити  його ім'я, та не виходить.

Наче зник голос.

Але зараз не до цього. Його губи спускаються по моїй шиї, у виріз тканини. Відчуваю, як чоловік обводить язиком мій сосок, і стогну, заплющуючи очі.

Вигинаюсь йому назустріч і вмить опиняюсь на ліжку. Він поряд, а його рука підіймається по внутрішньому боці стегна.

Не можу йому протистояти. І не хочу.

Віддаюсь, дозволяю торкатися там, де ніколи ніхто не торкався.

Знову не в силах відмовити його натиску та своїм диким бажанням.

Відкидаю голову і насолоджуюсь його губами, які пестять мій живіт. А також  пальцями, які зачіпають клітор через шовкові трусики.

— Хочу тебе, Принцесо... — чую шепіт над вухом.

Але не можу відповісти — нема сил. Пристрасть затуманює розум. Але одне знаю чітко: я також хочу його.

Відчуваю тяжкість чоловічого тіла, бачу, як Давид нависає наді мною, розміщуючись поміж моїх ніг. Нахиляється і дарує ніжний поцілунок. Наче перепрошуючи за те, що зараз зробить боляче.

Чоловік відхиляється на секунду,  і я  розплющую очі та бачу над собою не Давида.