Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          В мене є посібник для перших побачень і там чітко вказано, що потрібно запитувати, щоб дівчина не бігла від тебе з криком, - вдаючи серйозну міну відповів Дмитро, а коментар про «в нас не побачення» він свідомо проігнорував.

-          Ну і скількох дівчат ти звабив за допомогою славнозвісного посібника? – вела далі діалог дівчина, стримуючи сміх.

-          Та якось не багато, - зітхнув Дмитро, - після питань про обрізання волосся у вухах вони якраз і тікали з криком.

 Ліна не витримала і голосно розсміялась.

-          Ти огидний, - вдавано відсунулась від нього.

-          От і дівчата так говорили, тому тебе не питатиму, - його погляд іскрився сміхом. – Ну то як щодо фільмів?

-          Ну добре. Мої улюблені фільми це ті, де весь час зізнаються в коханні, пишуть одне одному закохані послання і не можуть вирішити кому першому класти трубку, а в кінці ще раз зізнаються в коханні в холі переповненого вокзалу.

 Дмитро повільно повернув до неї сконфужений погляд.

-          Жартую, жартую, - посміхнулась на його кумедний вираз обличчя і коли він відвернувся додала. - Частково. Якщо чесно, то звісно, що люблю фільми про кохання, але далеко не тільки.

-          Що і жахи дивишся і трилери?

-          Якраз ці жанри не моє. Все решта будь-ласка. Тільки щоб цікаво було, - знизала плечима дівчина. - Головний критерій – це захопливий сюжет, а якщо ще й актори гарні... класний саундтрек... Це любов.

-          Вам дівчатам тільки Бреда Піта  подавай, - захитав головою Дмитро.

-          Хлопці такі святі, що на Анджеліну Джолі не ведуться. Ага, аякже, - парирувала Ліна. – І, до речі, не Бред Піт, а Кіану Рівз.

Дмитро замовчав, ніяк не коментуючи останню репліку і перервав паузу несміливим тоном свого голосу:

-          А ти як? – незручна тиша. - Любила коли-небуть чи тільки у фільмах бачила?

 Тепер була черга Ліни замовчати. Вона опустила очі, роздумуючи. Складне виявилось питання. Спочатку вона хотіла відмовитися від відповіді, але потім вирішила відповісти суто на його питання, яке було задано в минулому часі. Тому говорячи правду і, водночас, не говорячи її вона підняла погляд і дивлячись в даль відповіла:

-          Любила.

-          З твоєї відповіді роблю висновок, що та історія лишила по собі багато болю.

 Мовчанка дівчина дала зрозуміти, що він вгадав. Ліна захотіла перервати цю затяжну, гнітючу тишу:

-          Ну а ти? Були в твоєму житті історії кохання? – з натянутою посмішкою звернулася до нього.

-          Чого ж ні. Було. Я вже дорослий хлопчик, - посміхнувся до неї. – Та закінчилось все доволі прозаїчно – ми розлюбили одне одного. Так, котрий під’їзд твій.

 Дмитро уважно розглядав двір, куди він заїхав.

-          Третій, - відповіла дівчина і коли авто зупинилося біля потрібного входу, вона повернулась до нього. – Ну дякую, що підвіз.

-          Може запросиш на чай? Про каву не говорю, бо сама розумієш: година пізня, кофеїн і все таке.

-          Звісно розумію. Для хлопчиків, які вже дорослі важливо вчасно лягати спати, - жартівливим тоном відповіла Ліна.

-          Ну то як?

 Дівчина розтягнула губи в милій, несміливій посмішці і захитала головою.

-          Пізно вже, - хотіла додати щось про інший раз, але вирішила не давати хлопцю марних сподівань, бо ще сама не могла достеменно зрозуміти як до цього всього ставиться.

 Дмитро важко вдихнув-видихнув і легко вдаривши долонями по керму сказав:

-          До дверей тебе проведу. Раптом монстр з кущів вистрибне і потягне в свою барлогу.

-          Дякую за фобію, - видавила смішок дівчина і відчинила двері авто, щоб вийти.

 Минаючи тротуар Ліна заговорила:

-          Бачиш, нема ніяких монстрів.

-          Звісно, що нема. Вони мене злякались, - дівчина не бачила, але відчула його посмішку.

 Вони зупинились перед вхідними дверима і дівчина полізла рукою в сумку за ключами, коли раптом відчула на ній долоню Дмитра. Ліна підняла погляд. Хлопець якусь мить дивився їй в очі крізь слабке світло вуличних ліхтарів і почав повільно нахилятися. Дівчина, зрозумівши його намір, спробувала відхилитися і уникнути небажаного поцілунку, але Дмитро м’яко взяв вказівним і великим пальцями її за підборіддя та легким, ніжним дотиком торкнувся губами її губ.

-          Добраніч, - відсторонився від неї, - сподіваюся, що приснюсь тобі.

 Хлопець м’яко посміхнувся і пішов до свого авто.

-          Добраніч, - задумливо дивлячись йому вслід крикнула дівчина.

 Піднімаючись сходами, Ліна роздумувала над своїми відчуттями від поцілунку. Дівчина старалась бути чесною перед собою і визнала, що поцілунок Дмитра був романтичним, ніжним і приємним. Та на цьому епітети закінчувалися. Душа не сколихнулась. Проте, Ліна розгледіла в цьому і позитивний момент: вона вперше за тривалий час дозволила себе поцілувати і після не побігла в кущі, щоб вернути обід, а це вже хороший знак. Можливо потрібно дати Дмитру шанс? Чи краще сказати – дати собі шанс. Можливо. Можливо...

 До самої поїздки на конференцію вони бачились тільки раз. За кілька днів після їхнього, як він висловився, міні-побачення вони випадково зустрілись в коридорі і він сказав, що їде у відрядження, а по поверненні чекає на поцілунок-відповідь. «От же ж настирний!» - посміхнулась в думках дівчина такій самовпевненості і наполегливості.

 Подорож видалася, як і передбачала Ліна, хвилюючою. Очікування, переліт (коли ніхто не тримає тебе за руку, щоб заспокоїти), передчуття прогулянок старими вуличками Риму, яке надихало своєю новизною і невідомістю. Дівчина була впевнена, що подорож принесе багато хороших вражень і емоцій і це дозволяло глушити нікчемний тривожний голосок всередині, який, очевидно, був викликаний асоціаціями з попередньою подорожжю.

 Дівчині пощастило – у готелі їй дістався окремий номер. В холі, поки всі не розійшлись, Любов Юріївна попередила, що завтра зранку в конференц-залі готелю відбудеться, власне, запланована зустріч, де їм будуть розповідати в якій супер-фірмі вони працюють та як і що потрібно робити, щоб іще покращити показники, про плани на майбутнє ну і багато чого іншого.