Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Загалом, у будь-якому разі, дуже скоро тут буде не протовпитися від їхніх дронів і андроїдів, так що треба швидше змиватися.

Вивалив на підлогу уламки першого дрона і штовхнув другий.

«Нагорода: 250 очок досвіду. До нового рівня — 6355/10000. «68» срібних кредитів. Запасний енергоблок зарядів — 78/200. Знищений літальний апарат ДР/105 (металобрухт, ремонту не підлягає)»

Щось система не дуже розщедрилася. Минулого разу нагороди був значно суттєвішим. Мабуть, спрацював знижувальний коефіцієнт данжу. Або враховується ще й фактор зброї. Якби я дрон закопав, то отримав би пунктів разів у п'ять більше. Врахую…

Так, годі тупити. Ноги в руки та бігом!

Кулею вилетів із підвалу. Біля вікна між поверхами завис на хвилину. А хто б не завис, побачивши як до під'їзду цілеспрямовано прямує одразу три бойові андроїди з загону карателів із шістьма дронами підтримки? І будуть вони тут буквально за кілька хвилин.

У кімнату влетів, як буревій.

— Сашко! Кидай все і швидко за мною!

Добре, з цінностей у нас тільки мрії, так що довго збиратися не треба. Дівча відкрило рота, щоб поставити запитання, але побачивши моє обличчя, навіть не пікнула.

Початкова ідея: пропустити пошукову групу і, поки інопланетяни оглядатимуть підвал, прошмигнути повз них і вискочити назовні. Але цей план провалився відразу. З вікна було добре видно, що в підвал полізли не всі — один андроїд і два дрони залишилися зовні, чатувати на вхід у під'їзд. Так що вниз бігти немає сенсу, тільки нагору. Сподіваючись, що, оцінивши стан прольотів верхніх поверхів, роботи логічно припустять, що там нікого немає.

Ну, або ще щось придумається. У будь-якому разі, унизу була пастка, нагорі — шанс.

Думав, будуть проблеми з Сашкою, коли вона побачить у якому стані сходові марші, але Горобчик мене здивував. Виправдовуючи прізвисько, дівчина пташкою пурхала по напівобрушених перекриттях, знаходячи опору для ніг там, куди я б нізащо в житті не зробив крок. Загалом, на п'ятий поверх, який замінив дах, піднялися швидко і без пригод. Навіть униз нічого не впустили.

Ось тільки це був глухий кут. Літати ми не вміємо, а між будинками навіть оптоволоконних кабелів від локальних мереж не лишилося. Усе згнило. Разом із сталевими тросами.

Залишалося тільки заникатися десь у кутку з стін, що ще не розсипалися, і сподіватися, що пронесе.

— Стояти! — механічний, млявий голос, що несподівано пролунав трохи збоку, знищив і цю надію. — На місці! Ані руш!

Повернувся в його бік і побачив кроків за двадцять, частково прикритого уламком одвірка, андроїда в стандартному бойовому скафандрі.

— Підняли руки і підійшли до мене!

За багато років, що минули відтоді, коли людство ще чинило хоч якийсь опір, в оперативній пам'яті робота вже закріпився чіткий стереотип — люди слухняні і небезпеки не становлять. Тому він ні на мить не сумнівався, що ми виконаємо наказ і навіть зброї з кобури не дістав. Стояв непорушно і чекав. Йому не було куди поспішати. Якщо роботи, нехай і органічні, взагалі здатні відчувати час.

А в мене часу не було зовсім. Будь-якої хвилини він міг викликати підкріплення, або допомога сама підніметься знизу. Тож відреагував не замислюючись і єдиним доступним способом.

Сашка підняла руки, я теж почав рух вгору, ось тільки закінчив його на рівні грудей, стискаючи в долоні ручку бластера. Реакція у андроїда виявилася набагато швидшою ніж у дрона. Він майже встиг дотягнутися долонею до пряжки на поясі, що служила кнопкою включення силового поля. На жаль, вірніше, на щастя, саме «майже».

Згусток плазми вдарив андроїда в чоло на секунду раніше, і долоня завмерла в міліметрі від пластини, так і не активувавши її. Можливо, банально не вистачило потужності, бо процесор виконував одночасно дві команди. Друга рука робота за ту саму мить встигла дістати зброю, направити в мій бік і вистрілити. Лазерний промінь зрізав із плеча сорочку та частину шкіри із м'ясом. Але біль я відчув пізніше… Коли супротивник почав падати.

«Перемога! Ви вперше знищили бойового робота фракції Хантери. Нагорода — 2500 пункти досвіду. 18 злотих кредитів. +50 балів до володіння стрілецькою зброєю. Блок живлення до малого генератора силового поля. Заряд «360/500»

Одна частина мого мозку кричала «Вау!» і зображала одночасно тріумфальний танець із шаблями, лезгинку, гопак і канкан, оскільки сам генератор із розрядженою батареєю я тягаю з моменту шмону останків сержанта, а друга — кричала «Атас!» і вимагала якнайшвидше змиватись з місця злочину. От тільки тікати не було куди. Як і сховатись… Тепер наш будинок не просто прочешуть, а просвітять наскрізь, у тому числі й тепловізором. Так що все живе і за розміром більше миші буде виявлено в найкоротший термін. Хоч вниз скачи...