Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу"

– Н-не-е… ня-ня, – затинаючись, пробелькотів наляканий Каспіан. І розридався.

– Годі рюмсати! – майже миролюбно наказав Міраз, струснувши Каспіана за плечі. – Забудьмо про це, хлопче! І щоб більше я такого не чув! Я не бажаю, аби ти базікав або – ще гірше! – мав на думці всі ці вигадки! Закарбуй собі на носі: тих королів – як там їх звали? – ніколи в нашому з тобою королівстві не було! Та й сам поверни розумом: чи буває по два королі та по дві королеви в один час в одному королівстві? Ги-ги! Треба ж таке вигадати! І Аслана також не може бути, бо лев – то казкова тварина, так би мовити, плід уяви. Вигадка! І, звичайно, тварини не можуть розмовляти, тому що не можуть – і крапка! Уторопав?!

– Т-так, дядьку, – схлипнув Каспіан.

– От і добре! Тож проблему вирішено! – промовив король і підкликав камергера, що никався коло дальнього краю тераси. – Проведіть його королівську високість до їх спочивальні та негайно доставте сюди няньку його королівської високості! Негайно!

Уже наступного дня Каспіан збагнув, що накоїв: няню спровадили з палацу, і навіть не дали їм попрощатися. А принцу оголосили, що відтепер за його виховання візьметься ментор, тобто наставник.

Каспіан дуже тужив за нянею та пролив немало сліз у подушку; він почувався самотнім і нещасним і, можливо, через те ще дужче марив гномами і дріадами, аж вони снилися йому ночами. Удень він намагався розговорити придворних котів і собак, та собаки тільки й могли, що вихляти хвостами, а коти вміли лише муркотіти у відповідь і терлися об ноги.

Тому Каспіан був ладен зненавидіти свого наставника, тільки-но той з’явиться при дворі. Що ж, тиждень по тому наставник таки об’явився, та на диво – на ділі він виявився з тих, кого просто неможливо не полюбити. На своєму віку Каспіану ще не доводилося зустрічати людей таких маленьких та таких товстеньких. Саме таким був його наставник – схожий на кульку з ніжками. Ученого вигляду йому надавала срібляста гостренька борода, що спускалася аж до пояса. Брунатне обличчя, рясно вкрите зморшками, нагадувало давній пергамен. Таке лице могло б здаватися потворним, коли б не жваві добрі очі, в яких світилися мудрість та добродушна лукавість. Говорив наставник лише серйозним тоном, але в очах його грали смішинки, тож, не пізнавши його як слід, нізащо не можна було зрозуміти, коли він говорить серйозно, а коли жартує. А звали наставника доктор Корнеліус.

З усіх уроків доктора Корнеліуса найбільше Каспіан полюбив історію. Якщо до цього він знав про Нарнію тільки з розповідей старої няні, то тепер дуже здивувався, дізнавшись, що королівська родина Каспіанів існує не споконвічно, а нараховує лише декілька поколінь.

– Вельмишановний предок вашої високості, їхня величність король Каспіан Перший і був першим королем Нарнії у так званий історичний час. Саме він зі своїми людьми завоював Нарнію, перетворивши її на власне королівство. І він, і його люди, і ваша високість – тубільні заморці, вихідці з Заморії, землі якої лежать далеко за Західними горами. Ось чому прапрадід ваш здобув прізвисько Каспіан Завойовник, – розповідав доктор Корнеліус.

– Докторе, – якось звернувся до нього Каспіан, – а хто ж тоді жив у Нарнії до того, як ми прийшли туди із Заморії?

– Бачте, ваша високосте, – почав доктор Корнеліус, – у часи походів вашого прапрадіда Нарнія була майже безлюдною.

– То кого ж тоді мої предки завивойовували?

– Завойовували, ваша високосте, – виправив його доктор Корнеліус. – Мабуть, замість історії нам варто терміново зайнятися граматикою.

– О, будь ласка, тільки це одне питання, – благально мовив Каспіан. – Із ким тоді вони воювали, невже не було ніякої великої битви? За що ж тоді його прозвали Каспіаном Завойовником, коли й воювати не було з ким?

– Цього я не казав. Я лише казав, що в ту пору Нарнія була майже безлюдна, тобто людей тут майже не було… – зауважив Корнеліус, дивним поглядом зиркаючи на Каспіана крізь скельця своїх окулярів.

Каспіан, що спершу не зрозумів, до чого вів наставник, відчув, як серце в нього тьохнуло та шалено закалатало у грудях.

– Тобто… – самими губами прошепотів Каспіан, – тобто ви маєте на увазі, що Нарнію населяли не люди, а… ті самі істоти, про яких мені розповідала няня?!

– Тсс-с-с, – приклав пальця до вуст Корнеліус і, нахилившись до самого вуха Каспіана, додав: – Більше ні слова. Хіба ж ви ще не зрозуміли, що няню вислали з палацу за те, що вона розповідала вам правду про Стародавню Нарнію? Коли хтось дізнається, про що ми тут із вами розмовляємо, то вашу високість відшмагають різками, а мені відрубають голову!

– Та за що?! – вигукнув Каспіан.

– Настав час займатися граматикою! – навмисно гучно проголосив доктор Корнеліус. – Чи не буде ласка вашої високості розгорнути незрівнянну працю преподобного Педантуса Оболтуса «Правільйон граматичних студій, або Співбесідка морфологічних услад, любих юності знаттєлюбному розуму» на сторінці, скажімо, на четвертій?

Аж до обіду вивчали вони всі ті іменники та дієслова, та навряд чи Каспіан хоч щось запам’ятав із того уроку – надто великим було його хвилювання. Доктор був не з тих, хто каже «а», не кажучи «б», – він не почав би тієї розмови, якби не збирався розповісти Каспіану більше, значно більше.

І Каспіан не помилився! За декілька днів наставник попередив принца, що на нього чекає урок астрономії:

– Сьогодні опівночі дві вельми цікаві планети, Тарва й Аламбіль, зійдуться на відстані лише в один градус одна від одної, а потім розійдуться, аби зустрітися знов аж через дві сотні років. Навряд чи ваша високість доживе до їхньої наступної зустрічі, тож було б добре, аби ваша високість відійшли до сну трохи раніше, аніж звичайно, і тоді, коли настане час, я розбуджу вас.

Хоч астрономія і не мала нічого спільного зі Стародавньою Нарнією, про яку так кортіло дізнатися Каспіану, він не відмовився від такої пригоди, як не зробив би цього жоден хлопчик. Тож, хоч і без особливого завзяття, він погодився лягти спати раніше, ніж звичайно. Забираючись у ліжко, принц був певен, що ще довго не зможе заснути, та ледь заплющив очі, як поринув у глибокий сон. Прокинувся він від того, що хтось легенько трусив його за плече. Спочивальню заливало таємниче місячне сяйво.