Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

— Бо він мав дуже важливого клієнта, — пояснив Мілбанк, — фірма «Адейр Ірігейшен» берегла йому вірність. Вони завжди обслуговувалися у нього, навіть після виходу шоу на Нетфліксі. Здається, головний директор фірми був давнім другом Еванового тестя.

— Я так розумію, останнім часом щось змінилося? Раз ви його недавно звільнили?

Мілбанк засовався на стільці:

— Старий головний директор фірми пішов на пенсію, при­йшов новий і змінив практично все керівництво і постачальників, включно з бухгалтерським обліком. Еван передав усю поточну роботу іншим співробітникам нашої компанії, і коли керівництво в Адейрі змінилося…

— А документальний серіал якось із цим пов’язаний? — запитала Келлер. Вона й сама не знала чому. У ньому Евана зобразили як чоловіка з нестабільною, навіть маніакальною психікою. Зовсім не таким, якому хочеться довірити власні фінанси.

— Скажімо, не покращив ситуації, — відповів Мілбанк.

Келлер придивлялася до Мілбанка. Його сірий костюм гармоніював із сивим волоссям. Він не підганяв її, намагаючись якомога швидше завершити розмову, не поводився неввічливо чи зверхньо. Але все одно Келлер відчувала його напруженість.

— Коли ви востаннє розмовляли з Еваном?

Мілбанк замислився:

— Напевно, з рік тому.

Обличчя Келлер витягнулося від здивування.

— Про звільнення його повідомив його безпосередній керівник, — пояснив той, випередивши її наступне запитання.

Як вишукано, після більше ніж двох десятків років роботи на компанію! Келлер відчула, як у ній наростає гнів. У Евана була сім’я, четверо дітей, а вони так безцеремонно вказали йому на двері!

Келлер проглянула свої нотатки. Вона могла б, звісно, ставити усі запитання за переліком, але вийшло б тупе марнування часу. За свою кар’єру вона провела сотні опитувань. Цей шлях приведе її в нікуди.

Девін Мілбанк знову посміхався, граючи роль готового до співпраці керівника компанії. Келлер укотре спали на думку предмети пошуків Евана Пайна в інтернеті. Він збирався накласти на себе руки, щоб врятувати родину від фінансового краху. І зараз перед нею сидів оцей чоловік, який навіть не завдав собі клопоту повідомити Еванові про звільнення, дивлячись йому в очі. Вона перевела погляд на юриста, якому взагалі не було діла до їхньої розмови, він цілком зосере­дився на власному мобільному.

— Іще кілька запитань — і я надам вам можливість повернутися до вашої роботи, — сказала Келлер.

— Звичайно, — відповів Мілбанк, — якщо це якось може допомогти.

— Як давно «Сіналоа» є вашим клієнтом? — Келлер дивилася Мілбанку прямо в очі.

Чоловік витримав удар, намагаючись залишатися незворушним. А от юрист уже більше не втуплювався у мобільний.

— Я думав, що ви прийшли поговорити про Евана Пайна, — зауважив юрист. — Наскільки я зрозумів, у містера Пайна був лише один важливий клієнт, а тому я не…

— Це стосується містера Пайна, — відповіла Келлер.

То була правда. Вона збиралася поговорити з Пайном щодо можливої негативної інформації про компанію, яка його звільнила. Навіть якщо в ній не було ані краплі правди. Скільки народу навіть уявлення не має, до якої брехні доводиться вдаватися органам правопорядку, щоб докопатися до суті.

Мілбанк відповів:

— Ця назва мені незнайома, але ми насамперед дбаємо про конфіденційність наших клієнтів. Я не розумію, яким чином…

— Це дуже просте запитання.

Мілбанк перевів погляд на юриста.

— Агентко Келлер, ми із задоволенням призначимо дату і час наступної зустрічі, щоб обговорити з представниками ФБР будь-які питання, але зараз я раджу містеру Мілбанку не відповідати на подальші запитання.

— Виходить, спершу слід зателефонувати до Мексики? — поцікавилася Келлер. Затим один раз клацнула ручкою.

Замість відповіді юрист підвівся:

— Боюся, на цьому нашу зустріч завершено.

Оце іще одна річ, про яку більшість людей не знають: не можна казати представникам органів правопорядку, що зустріч завершено, і поводитися грубо, навіть якщо тебе не заарештували.

Келлер заперечно похитала головою:

— Я не впевнена. — Вона і не думала підводитися з місця.

І юрист, і Мілбанк уже стояли.

— Назвіть мені ім’я вашого безпосереднього начальника, — заявив юрист. — Гадаю, він не дуже зрадіє, якщо дізнається…

Келлер махнула рукою, наказуючи тому замовкнути, і ніби ненароком поглянула на екран свого телефона. Перевірила, що повідомлення отримано, і нарешті перевела погляд на них.

Чоловіки втупилися в неї, не знаючи, що їм тепер із нею робити. Вона і не збиралася йти. Сиділа собі спокійно, ніби їй взагалі ні до чого у світі не було діла.

Юрист хотів було щось сказати, але Келлер вдруге жестом заткнула йому рота.

— Зачекайте. — Вона схилила набік голову, приклала долоню до вуха, ніби прислухаючись до чогось.

Помовчала хвилину і додала:

— Ось так.

Мілбанк та юрист здивовано витріщилися на неї.

І тут на сходах загупотіло. Двері різко розчахнулися, скляні стінки затремтіли, до кімнати увірвався високий чоловік у формі й важких чоботах, а за ним — з десяток чоловіків та жінок у синіх вітрівках.

Келлер намагалася нічим не видати свою втіху, коли Кол Бученен вручив юристові ордер на обшук. Юрист прочитав документ і пополотнів.

— Покличте увесь персонал до конференцзали, — гаркнув Бученен на директора Чиказького філіалу «Марконі» та голову юридичної служби, — негайно!

Стен мав рацію, коли давав характеристику Колу: ЗТЛ.

Тепер Келлер підвелася і простягнула руку до Мілбанка:

— Будь ласка, віддайте мені ваш мобільний.

Червоний від люті юрист усім своїм огрядним тілом втиснувся між Келлер та Мілбанком.

— Відійдіть, будь ласка, — спокійно сказала Келлер.

Юрист не рушив з місця.

— Як хочете, — промовила Келлер і спритним рухом одягла на нього наручники.

Раніше вона про таке не чула. Зазвичай юристам у смугастих костюмах не дуже до вподоби, коли обмежують їхню фізичну свободу. Краєм ока вона впіймала на собі захоплений погляд Кола Бученена. «І хто тепер із нас двох ЗТЛ?» — промайнуло в неї в голові.

Келлер надала можливість агентам виконувати свою роботу. Вона сподівалася, що ті знайдуть документацію, яка підтвердить брудні махінації дрібних службовців, а ті вкажуть на своїх керівників і таким чином додадуть дещицю людського фактора до справи «Марконі», якої їй бракувало. А якщо ні, то доведеться