Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

– Це який клас?

Побачивши, що Ігор наближається, вона відчинила вікно – на щастя, дощ закінчився – і висунула руку, продовжуючи читати справжню поему батькові від класного керівника. Все це можна було вмістити в кілька слів, використовуючи матюки.

– За минулий рік, – відповів він. – Лізо, бляха! Мені соромно взагалі-то, – сам же й засміявся. У цьому житті йому ніколи не було соромно.

Рухаючись усе ближче, Ігор опинився на її сидінні, чого Ліза не бачила – була дуже захоплена нерозбірливим почерком. Він нахилився до її руки, притулившись носом до волосся, і схопився за край щоденника, потягнувши на себе.

Ліза жваво повернулася до нього обличчям і тільки зараз схаменулася, що він знаходиться занадто близько. Навіть відібравши те, що по праву належить йому, Ігор не думав повертатися на місце.

Ледь стикаючись носами, вони чули прискорене дихання одне одного. Здавалося, минула ціла вічність, з моменту, як Ліза розвернулася, а Ігор, користуючись можливістю, впився в її губи. Він притиснув її до себе, розуміючи, що одним поцілунком тут не закінчиться. Ліза охоче відповідала на його пестощі, зовсім голову втратила, і не помітила, як її почали роздягати…