Читати книгу - "Гра престолів"

— Це не його я злякалася, любий королевичу,— спробувала все пояснити вона.— А іншого чоловіка.

Двоє незнайомих лицарів обмінялися поглядами.

— Це ви про Пейна? — підсміюючись, мовив парубок у зелених обладунках.

— Незрідка,— лагідно заговорив до Санси лицар у білому,— сер Ілін лякає і мене, люба леді. Щось у ньому є лячне.

— Так і має бути,— спустилася з карети королева. Роззяви розступилися, даючи їй дорогу.— Якщо злочинці не боятимуться королівського правосуддя, значить, призначили не ту людину.

Нарешті до Санси повернувся голос.

— То ви, ваша світлосте, призначили саме ту людину,— сказала вона, і навколо неї вибухнув сміх.

— Добре сказано, дитино,— сказав літній чоловік у білому.— Як і належиться дочці Едарда Старка. Для мене велика честь познайомитися з вами, хай і за таких незвичних обставин. Я — сер Баристан Селмі з королівської варти,— уклонився він.

Санса впізнала це ім’я і миттю згадала гарні манери, яких її всі ці роки вчила септа Мордейн.

— Ви лорд-командувач королівської варти,— сказала вона,— і радник нашого короля Роберта, а до нього — Ейриса Таргарієна. Це для мене велика честь, шляхетний лицарю. Навіть далеко на півночі співці прославляють звитяги Баристана Безстрашного.

Лицар у зеленому знову розсміявся.

— Баристана Вчорашнього, ви мали на увазі. Не захвалюйте його, люба дитино, він і так зависокої думки про себе,— всміхнувся він до неї.— А тепер, дівчинко з вовчицею, якщо ви й мене впізнаєте, тоді я змушений буду визнати, що ви справжня дочка правиці короля.

Поряд із нею наструнчився Джофрі.

— Зважай, як ти говориш до моєї судженої!

— Я можу відповісти,— швидко мовила Санса, щоб угамувати гнів королевича, і всміхнулася до зеленого лицаря.— На шоломі у вас золоті роги, мілорде. Олень — це герб королівського дому. У короля Роберта двоє братів. Враховуючи ваш зовсім юний вік, ви можете бути тільки Ренлі Баратеоном, лордом Штормокраю і радником короля, ось хто ви.

— Враховуючи його зовсім юний вік,— підсміюючись, мовив сер Баристан,— він може бути тільки пихатим вискочнем, ось хто він.

Усі засміялися, і перший сам лорд Ренлі. Напруга, яка скувала Сансу кілька хвилин тому, розвіялася, і дівчина почувалася набагато краще... аж поки сер Ілін Пейн, плечем відсторонивши обох лицарів, не став перед нею без тіні усмішки на обличчі. Він не мовив і слова. Вищиривши зуби, Леді загарчала, приглушено й загрозливо, але цього разу Санса змусила її замовкнути, заспокійливо поклавши руку їй на голову.

— Прошу вибачення, якщо образила вас, пане Іліне,— мовила вона.

Вона чекала відповіді, але її не було. Кат просто дивився на неї, і їй здалося, що одним поглядом він здирає з неї спершу одяг, тоді шкіру, й тепер перед ним стоїть її оголена душа. Так само мовчки він розвернувся й пішов геть.

Санса нічого не розуміла. Вона звела очі на королевича.

— Я щось не те сказала, ваша високосте? Чому він не захотів говорити до мене?

— Останні чотирнадцять років сер Ілін не надто говіркий,— з лукавою посмішкою зронив лорд Ренлі.

Кинувши на дядька повний ненависті погляд, Джофрі узяв Сансу за руки.

— Ейрис Таргарієн звелів розпеченими лещатами вирвати йому язика.

— Але він дуже красномовний, коли в руках у нього меч,— мовила королева,— а його вірність короні не підлягає сумніву,— усміхнулася вона люб’язно й докинула: — Сансо, нам зі шляхетними радниками треба перемовитися, поки не повернулися король з твоїм батьком. Боюся, нам доведеться відкласти сьогоднішню прогулянку з Мірселлою. Будь ласка, перекажи своїй сестричці мої перепрошення. Джофрі, будь ласкавий, розваж сьогодні нашу гостю.

— Залюбки, мамо,— манірно озвався Джофрі. Узявши Сансу під руку, він повів її геть від карети, і це неймовірно піднесло їй гумор. Цілий день з королевичем! Вона молитовно дивилася на Джофрі. Який він галантний, думала вона. А як він порятував її від сера Іліна й від Гончака, це було майже як у баладах, як Сервин Дзеркальний Щит колись урятував королівну Дарису від велетів, чи як королевич Еймон Лицар-Дракон захистив честь королеви Нейрис від наклепів злого сера Моргіла.

Рука Джофрі лежала в неї на рукаві, й від цього в Санси швидше закалатало серце.

— Чим ти хочеш зайнятися?

«Просто побути з вами»,— подумала Санса, але вголос мовила:

— Чим скажете, мій королевичу.

Джофрі якусь мить поміркував.

— Можемо покататися верхи.

— Обожнюю кататися верхи! — вигукнула Санса.

Джофрі озирнувся на Леді, яка не відходила від них ні на крок.

— Твоя вовчиця може налякати коней, а мій пес, схоже, лякає тебе. Тож ліпше залишмо їх тут, а кататися їдьмо тільки вдвох, що ти на це скажеш?

Санса завагалася.

— Як зволите,— нарешті мовила вона невпевнено.— Думаю, я можу десь припнути Леді,— запропонувала вона, не зовсім зрозумівши королевича.— Не знала, що у вас є собака...

Джофрі розсміявся.

— Якщо по щирості, це материн. Але вона звеліла йому стерегти мене, тож він тим і займається.

— А, ви про Гончака! — збагнула Санса. Їй хотілося дати собі ляпас за таку нездогадливість. Королевич ніколи не полюбить її, якщо вважатиме дурною.— А це безпечно — виїжджати без нього?

Схоже, королевича роздратувало, що вона питає про таке.

— Не бійтеся, леді. Я вже майже дорослий, і б’юсь я не на дерев’яних мечах, як ваші брати. Ось і все, що мені потрібно,— витягнув він меч із піхов і показав їй.

Це був справжній меч, тільки ловко вкорочений, щоб пасувати дванадцятирічному хлопцю; блискуча синя криця була двосічна, замкової роботи, зі шкіряним руків’ям і золотою голівкою у формі лев’ячої голови. Санса захоплено скрикнула, і на обличчі Джофрі з’явився потішений вираз.

— Називається Лев’ячий Зуб,— мовив королевич.

Отож вони, покинувши деривовка й охоронця, вирушили на схід уздовж північного берега Тризуба в товаристві самого тільки Лев’ячого Зуба.

Це був розкішний день, чарівний день. Тепле повітря напоювали аромати квітів, а лісам у цих краях була притаманна лагідна краса, якої на півночі Санса ніде не бачила. Під королевичем був вогненно-гнідий рисак, прудкий як вітер, і Джофрі летів на ньому, забувши про все на світі, аж Санса заледве встигала за ним на своїй кобилці. Сьогодні був найкращий день для пригод. Вони вдвох дослідили печери вздовж берега, вистежили тінь-кота до самого лігва, а коли зголодніли, Джофрі за димом визначив, де