Читати книгу - "Гра престолів"

— Батько дозволяє нам випити тільки один келих, і то лише на бенкеті,— зізналася вона королевичу.

— Моя суджена може пити, скільки їй заманеться,— мовив Джофрі, знов наповнюючи її кубок.

По обіді вони вже їхали помаліше. Дорогою Джофрі співав для неї, і його високий голос був ніжний і чистий. Від вина у Санси трішки паморочилось у голові.

— Може, нам уже час вертатися? — запитала вона.

— Скоро вже поїдемо,— пообіцяв Джофрі.— Отам попереду, де ріка робить вигин, поле бою. Знаєш, саме там мій батько здолав Рейгара Таргарієна. Вдарив його просто в груди — хрясь! — і пробив обладунки,— замахнувся Джофрі уявним келепом, щоб показати, як це було.— А тоді дядько Джеймі зарубав старого Ейриса, і батько став королем... А що це за звук?

Санса теж щось почула: з лісу долинало «тук-тук-тук», як деревом об дерево.

— Не знаю,— мовила вона, чомусь розхвилювавшись.— Джофрі! Їдьмо назад.

— Хочу поглянути, що це,— розвернув Джофрі коня в напрямку звуку, і в Санси не було іншого вибору, як рушити за ним. Звук наростав і ставав дедалі чіткішим, було ясно, що це дерево вдаряється об дерево, а коли вони опинилися зовсім близько, то почули й важке сопіння і подеколи бурчання.

— Тут хтось є,— тривожно сказала Санса. Зразу згадалася Леді, й Санса пошкодувала, що деривовчиці немає поруч.

— Зі мною ти в безпеці,— витягнув Джофрі з піхов свій Лев’ячий Зуб. Від звуку, з яким криця ковзнула по шкірі, Санса затремтіла.— Сюди,— мовив Джофрі, проїжджаючи поміж дерев.

На галявині біля річки вони побачили хлопчика й дівчинку, які гралися в лицарів. За мечі їм правили дерев’яні патички, скоріш за все, держаки мітли, і двійко лицарів бігали по траві, енергійно замахуючись одне на одного. Хлопець був на кілька років старший, на голову вищий за дівчинку й набагато дужчий, тож повсякчас нападав. Худоребре дівча в засмальцьованій шкірі, ухиляючись, примудрялося відбити майже всі хлопцеві удари, але все-таки не всі. Коли ж дівчина спробувала кинутися на супротивника, він захопив її патик своїм, відбив його вбік і боляче пройшовся по пальцях. Скрикнувши, вона випустила зброю.

Королевич Джофрі засміявся. Хлопець, злякано розширивши очі, озирнувся та впустив свою зброю в траву. Дівчина, яка смоктала кісточки пальців, щоб витягнути скабку, послала гостям сердитий погляд — і Санса злякалася.

— Аріє?! — не вірячи очам, вигукнула вона.

— Забирайтеся,— крикнула у відповідь Арія, в якої від люті на очі навернулися сльози.— Що ви тут забули? Дайте нам спокій!

Джофрі перевів погляд з Арії на Сансу й назад.

— Це твоя сестра?

Спалахнувши, Санса кивнула. Джофрі довго роздивлявся хлопця — незграбного юнака з грубим веснянкуватим обличчям і густим рудим чубом.

— А ти хто такий, хлопче? — запитав королевич наказовим тоном, не звертаючи уваги на те, що хлопець був на рік старший за нього.

— Майка,— пробурмотів хлопець; упізнавши королевича, він одвів очі,— мілорде.

— Він син різника,— пояснила Санса.

— Він мій друг,— різко кинула Арія.— Тож облиш його.

— Син різника, який мріє стати лицарем? — Джофрі з мечем у руці зістрибнув з коня.— Бери свій меч, різницький сину,— звелів він, зачудовано зблискуючи очима.— Побачимо, на що ти здатен.

Майка не ворухнувся, закам’янівши від страху.

— Давай,— наблизився до нього Джофрі,— піднімай свою зброю. Чи ти б’єшся тільки з дівчатками?

— Вона сама попрохала, мілорде,— мовив Майка,— вона сама.

Одного погляду на Арію було Сансі достатньо, аби переконатися, що хлопець не бреше, але Джофрі цього слухати не збирався. Від вина він ошаленів.

— То ти піднімеш свій меч?

Майка похитав головою.

— Це просто патик, мілорде. Це не меч, це просто патик.

— А ти — просто син різника, а не лицар,— мовив Джофрі, приставивши кінчик Лев’ячого Зуба хлопцеві до щоки попід оком, і Майка затремтів.— Ти тут бив сестру моєї леді, ти це знаєш?

У тому місці, де лезо уп’ялося в шкіру Майки, набрякла крапля крові, а тоді повільно побігла по щоці.

— Припини! — заверещала Арія, підхоплюючи з землі патик.

— Аріє,— злякалася Санса,— не втручайся.

— Нічого я йому не зроблю... майже,— мовив королевич Джофрі до Арії, не відриваючи очей від різникового сина.

Арія кинулася на нього.

Санса ковзнула з кобили на землю, але не встигла нічого зробити. Арія обіруч замахнулася — і почулося гучне «хрясь!»: це патик розламався об потилицю королевича. Далі на очах нажаханої Санси все відбулося одночасно. Заточившись, Джофрі розвернувся, розсипаючи прокльони. Майка щодуху помчав до дерев. Арія знову замахнулася, але цього разу Джофрі перехопив удар Лев’ячим Зубом і, видерши поламаний патик з її рук, відкинув його геть. Потилиця в нього вся була закривавлена, а в очах палав вогонь. Санса заверещала:

— Ні, ні, припиніть, припиніть, ви обидва, ви все зіпсували!

Але її ніхто не слухав. Арія підхопила з землі камінь і пожбурила королевичу в голову, але поцілила в коня, і вогненно-гнідий рисак, позадкувавши, учвал помчав за Майкою.

— Припиніть, не треба, припиніть! — кричала Санса.

Джофрі замахнувся на Арію мечем, поливаючи лайкою — жахливими непристойними образами. Перелякавшись, Арія відбігла, але Джофрі погнався за нею, заганяючи її в ліс, притискаючи до дерева. Санса не знала, що робити. Сліпа від сліз, вона безпомічно спостерігала за тим, що відбувається.

А тоді повз неї промайнула якась сіра пляма — це Наймірія знагла стрибнула й учепилася зубами королевичу в руку, яка стискала меч. Криця випала з його долонь, а сам Джофрі гримнувся на землю; вовчиця ричала й дерла його зубами, а королевич верещав од болю.

— Заберіть її! — загорлав він.— Заберіть її!

— Найміріє! — гаркнула Арія, мов батогом влупила.

Відпустивши Джофрі, деривовчиця стала поряд з Арією. Схлипуючи, королевич лежав у траві, притискаючи до себе понівечену руку. Сорочка в нього вся просякла кров’ю.

— Нічого вона тобі не зробила... майже,— зронила Арія. Піднявши Лев’ячий Зуб, вона стала на королевичем, тримаючи меч обіруч.

Звівши на неї очі, Джофрі злякано заскиглив.

— Ні,— сказав він,— ні, не бий мене. Я мамі скажу.

— Облиш його! — заверещала Санса на сестру.

Крутнувшись, Арія пожбурила меч геть, вкладаючи в цей кидок усю свою силу. Блакитна криця зблиснула на