Читати книгу - "Що таке антична філософія?"

Theôria, споглядання, що веде нас до щастя, не полягає ні у накопичуванні обґрунтувань, ні у масі здобутих знань, як це можна було б подумати. Вона не споруджується частина за частиною. Кількість обґрунтувань не сприяє її поступові[475].

І Порфирій повертається до Аристотелевої теми: не досить здобути знання, потрібно, щоб ці знання «ставали частиною нашої природи», щоб вони «зростали разом з нами»[476]. Споглядання є лише тоді, говорить Порфирій, коли наші знання стають в нас «життям» і «природою». Втім, він віднаходить цю концепцію в «Тімеї»[477], де стверджується, що той, хто споглядає, повинен стати подібним тому, що він споглядає, а отже здійснити, таким чином, повернення до свого попереднього стану. Саме шляхом такого уподібнення, говорив Платон, досягають мети життя. Споглядання є відтак не абстрактним пізнанням, а трансформацією себе:

Якщо щастя досягають, записуючи свої промови, то цієї мети можна досягнути не турбуючись про вибір свого харчування чи здійснення певних дій. Але оскільки нам потрібно змінити своє актуальне життя на інше, очищуючи себе водночас шляхом дискурсу і шляхом дії, звернемось до аналізу того, який дискурс і яка дія ведуть нас до такого іншого життя[478].

Ця трансформація себе втім є, як і хотів Аристотель[479], поверненням до справжнього Я, яке не є нічим іншим, як розумом у нас, божественним у нас:

Повернення відбувається ні до чого іншого, як до нашого справжнього Я, уподібнення [дослівно: успівприроднення, sumphusis — П.А.] не уподібнює нас нічому іншому, як нашому справжньому Я. Наше справжнє Я — це розум, а мета, якої ми хочемо досягнути — життя згідно з розумом[480].

Ми зустрічаємо тут перехід від нижчого Я до Я справжнього і трансцендентного, який ми зустрічали упродовж усієї історії античної філософії.

Далі Порфирій описує спосіб життя, властивий філософу: відірватися від чуттєвості, від уяви, пристрастей, давати тілу лише строго необхідне, уникати метушні натовпу, як це робили піфагорійці та філософи, яких Платон описує в «Теететі». Таким чином, споглядальне життя передбачає аскетичне життя. Але це аскетичне життя має також цінність саме по собі: зрештою, воно є добрим[481] для здоров’я, як свідчить історія навернення учня Плотина — Рогаціана, члена Римського Сенату, який відмовився від своєї посади, будинку, слуг, харчувався лише раз на два дні і вилікувався таким чином від подагри[482].

Це аскетичне життя покликане передусім перешкодити нижчій частині душі притягувати до себе увагу, яка повинна бути звернена на розум. Оскільки «наша увага здійснюється усією нашою істотою»[483]. Відтак, аскетичний спосіб життя покликаний уможливити дисципліну уваги, яка є однаково строгою як у Плотина, так і у стоїків. Як зауважує Порфирій у своєму «Житті Плотина»:

Його увага до самого себе ніколи не послаблялася, хіба що під час сну, якому, втім, перешкоджали виснажена плоть (часто він не їв навіть хліба) та постійна орієнтація його думки на Розум[484].

Що не перешкоджало Плотину цікавитися іншими. Він був опікуном багатьох дітей, яких йому довіряли римські аристократи після своєї смерті, і турбувався про їхнє виховання та їхнє майно.

Тут стає зрозумілим, що споглядальне життя не скасовує турботи про іншого, і що ця турбота може цілком узгоджуватися з життям згідно з розумом. Будучи цілком доступним для всіх, «він ніколи не послабляв, у стані неспання, свого прагнення до Інтелекту», «він був присутнім одночасно собі самому, і іншим»[485]. «Собі самому» означає насправді «своєму справжньому Я», тобто Інтелекту.

У трактаті «Про утримання» Порфирій твердить, що мета, якої прагнуть філософи, полягає у житті згідно з розумом, який можна писати з маленької та великої літери, оскільки йдеться водночас про наше розуміння та Розуміння божественне, до якого співпричетне наше розуміння. Але в «Житті Плотина» ми читаємо, що

[…] метою та завданням для Плотина було єднання з верховним Богом та наближення до нього[486].

Верховний Бог вищий за Інтелект, оскільки, як говорить Порфирій, він перебуває над Інтелектом і тим, що піддається розумінню. Можна, таким чином, вважати, що є два типи споглядального життя та дві різних мети життя. Але філософський дискурс Плотина пояснює нам цю відмінність рівнів божественного світу і дає зрозуміти, що обидві мети засадничо ідентичні. Порфирій уточнює, що Плотин досягав «мети» єднання з верховним Богом чотири рази упродовж тих шести років, коли він відвідував школу Плотина, а він сам досягнув цього лише один раз за своє життя, хоча на той час йому було вже шістдесят вісім років. Таким чином Порфирій говорить про дуже рідкісний досвід, який можна назвати «містичним» чи «єднальним». Ці особливі та виняткові миті певним чином докорінно відрізняються від постійної діяльності, спрямованої на Інтелект. Хоча такий досвід є рідкісним, він все-таки задає визначальну тональність Плотиновому способові життя, оскільки цей спосіб відтепер виглядає як очікування непередбачуваної появи цих особливих моментів, що надають життю усього його сенсу.

Плотин робить опис цих досвідів у численних місцях своїх текстів. Дамо лише один приклад такого опису:

І коли душі пощастило Його зустріти, коли Він приходить до неї, ще краще, коли Він постає їй присутнім, коли вона відвертається від будь-якої іншої присутності, приготувавшись сама, щоб бути найкрасивішою, наскільки це можливо, і коли вона досягнула, таким чином, схожості з Ним (оскільки ці приготування і впорядкування добре відомі тим, хто їх практикує). Побачивши Його раптову появу у собі (оскільки більше між ними нічого немає і вони більше не є двома, але обоє стають одним; насправді, ти не можеш більше їх розрізняти так довго, доки Він є тут: образом цього є коханці і кохані цього світу, які хотіли б злитися разом), душа більше не усвідомлює своє тіло, ні того, що вона перебуває у цьому тілі, і вона більше не говорить, що є чимось іншим, аніж Він: людиною, твариною, істотою, чи всім (оскільки дивитись на ці речі означало б певним чином розрізняти, втім, вона не має задоволення звертатись до них і вона їх не бажає; однак, після того, як вона Його шукала, коли він з’являється, вона