Читати книгу - "Що таке антична філософія?"

Втім, кожен коментар розглядався як духовна вправа, і не лише тому, що дослідження сенсу тексту вимагало, насправді, таких моральних якостей як скромність та любов до істини, але й тому, що читання кожного філософського твору повинно було спричинити трансформацію слухача чи читача коментаря. Про це свідчить приклад прикінцевих молитв, які Симплікій, неоплатонічний екзегет Аристотеля та Епіктета, вводив після окремих своїх коментарів і в яких щоразу повідомляється про духовний здобуток, що його можна отримати від екзегези того чи іншого тексту: наприклад, читаючи трактат «Про небо» Аристотеля — піднесення душі, читаючи «Підручник» Епіктета — очищення розуму.

Старого звичаю, відповідно до якого учитель та учні вступали в діалог під час навчання, і який існував як у платонівській, так і аристотелівській школах, здається, дотримувалися і у філософських школах кінця Античності, однак на маргінесі головної вправи, якою був коментар. Наприклад, текст, який ми називаємо «Бесідами» Епіктета, є нічим іншим як записами, зробленими його учнем Аріаном під час дискусій, що відбувалися після власне уроку, тобто після пояснення тексту. Авл-Гелій, про якого ми говорили вище, розповідає нам, наприклад, що його учитель, платонік Тавр, дозволяв своїм слухачам після уроку запитувати його про все, що завгодно: він навіть сам запитував у Тавра, чи піддається мудрець гніву, і філософ йому детально відповідав[464]. Плотин так само (ми знаємо це від його учня Порфирія) заохочував своїх слухачів запитувати його, що було приводом для нескінченних розмов, додає Порфирій[465]. Проте завдяки «Бесідам» Епіктета ми бачимо (так само, як і завдяки текстам Плотина), що відповіді учителя в більшості випадків були покликані спонукати учня змінити своє життя та розвиватися духовно.

Загалом, викладач філософії продовжував, як і в попередні століття, не лише вести заняття в групі учнів, що гуртувалися довкола нього, за певних обставин харчувалися спільно з учителем[466] і навіть часто жили також разом з ним, а й спостерігати за кожним із них. Спільнота життя є одним з найважливіших елементів формування. Викладач не задовольняється навчанням, він відіграє роль справжнього духовного наставника, який переймається духовними проблемами своїх учнів.

У цьому контексті варто зазначити, що в описувану добу відбувається відродження піфагорійської традиції. Це правда, що з часів Піфагора завжди існували спільноти, які орієнтувалися на нього, які відрізняли себе від загалу смертних певним способом життя: його послідовники не їли м’яса і практикували аскетичне життя, сподіваючись отримати кращу долю в майбутньому житті[467]. Їхній одяг та утримання були однією з улюблених мішеней комічних авторів:

Вони вегетаріанці, вживають тільки воду,

Один і той же плащ, в якому завелися паразити,

Жахаються миття: ніхто в наш час

Не зміг би витримати подібного режиму [468]

Спосіб життя цих піфагорійців, вочевидь, полягав у дотримуванні akusmata, тобто сукупності максим — суміші харчових заборон, табу, моральних порад, теорійних визначень та ритуальних приписів[469]. З початком доби християнства ми спостерігаємо відновлення піфагореїзму, аналогічне відновленню інших шкіл. Розвивається різноманітна апокрифічна піфагорійська література: саме в цю добу складаються знамениті «Золоті вірші»[470]. У численних «Життях Піфагора», зокрема у написаних Порфирієм[471] та Ямвліхом, описують ідилічне філософське життя, яке процвітало у школі при ньому, спосіб, яким була організована перша піфагорійська спільнота: відбір кандидатів та випробування новачків включали мовчання упродовж кількох років, існувала спільність майна членів групи, практикувалися аскеза та споглядальне життя[472]. Відтак, піфагорійські спільноти знову створюються, процвітають спекуляції на тему чисел, а платоніки мають схильність вважати, з огляду на принцип неперервності традиції істини, що платонізм є продовженням піфагорійства.

Плотин та Порфирій

Життєвий вибір

Ми щойно говорили про відродження піфагорійства. Ми спостерігаємо цей феномен на прикладі трактату під назвою «Про утримання», який Порфирій, учень Плотина, написав з метою навернути Кастриція, іншого члена школи, до практики вегетаріанства. Порфирій[473] закидає Кастрицію, що той не дотримується предвічних законів філософії, тобто філософії Піфагора та Емпедокла, послідовником яких він є: Порфирій має тут на увазі не що інше як платонізм, який мислився тотожним філософії, відкритій на самому початку існування людськості. Саме ця філософія подається як спосіб життя, що включає всі аспекти існування. Порфирій повністю усвідомлює те, що такий спосіб життя радикально відрізняється від способу життя решти людей. Він звертається, пише він, не до людей, «які зайняті ручною працею, або ж атлетів, чи солдатів, моряків, ораторів, політиків», він звертається

до тих, хто розмірковує над такими питаннями: «Хто я є? Звідки я походжу? Куди потрібно йти?» і хто встановив для себе у харчуванні та в інших царинах принципи, відмінні від тих, якими керуються інші способи життя[474].

Спосіб життя, який рекомендує Порфирій і який є способом життя школи Плотина полягає, як це було і у випадку школи Аристотеля, у «житті згідно з розумом», тобто відповідно до найвищої частини нас самих, якою є інтелект. Платонізм та аристотелізм