Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

Тимчасова депутатська комісія, що займалася розслідуванням діяльності уряду Тимошенко, згадала й про нібито наявний борг компанії ЄЕСУ, що належала Тимошенко, перед Міністерством оборони Росії на суму понад 300 млн доларів, який Тимошенко так і не повернула. Комісія зробила висновок, що Тимошенко витратила ці гроші на свою президентську кампанію в обмін на підписані газові угоди. При цьому уряд Азарова офіційно заявив, що Україна не буде розраховуватися з Росією за борги ЄЕСУ.

Російська сторона ніяк не відреагувала на цю дискусію в Україні. Тим часом у жовтні 2008 року прем'єр-міністри Росії та України Путін та Тимошенко підписали міжурядовий меморандум про ціну на газ на 2009 рік — 250 доларів за 1000 кубометрів. Ющенко був цим вкрай незадоволений і звернувся з вимогою припинити переговори та відкликав українську делегацію з Москви. Формальним приводом для відкликання делегації послужила заява керівника «Газпрому» О. Міллера про те, що російська сторона не підпише нового договору, аж поки Україна не погасить свою поточну заборгованість.

У відповідь на демарш українського керівництва «Газпром» в січні 2009 року запропонував нову ціну для України за російський газ — 400 доларів за 1000 кубометрів (з урахуванням накопиченого боргу з боку «РосУкрЕнерго» на суму 1,7 млрд доларів). Через це перемовини зайшли в глухий кут. Однак Тимошенко в результаті тривалих та складних консультацій спромоглася знайти взаємовигідне рішення й щодо ціни за газ, й щодо транзиту російського газу територією України. Зрештою, їй фактично вдалось знизити ціну на 2009 рік до 232 доларів за 1000 кубометрів — при тому, що світові ціни були значно вищими.

Сам суд над Тимошенко щодо «газового питання» розпочався в Печерському суді Києва 24 червня 2011 року. Суддя для ведення справи був призначений особисто президентом Януковичем, без оголошення конкурсу та здачі необхідних іспитів у вищих судових інстанціях, що, звичайно ж, було серйозним порушенням законодавства та свідчило про змову президента з судом, що вів справу Тимошенко. Напередодні вранці перед будівлею суду зібралася багатотисячна юрба прихильників екс-прем'єра, депутати та представники міжнародних організацій. Тимошенко зажадала об'єднати її справу з іншими справами, зокрема щодо митниці та «Нафтогазу», або навіть припинити справу без розгляду «як явно сфальсифіковану», але суд відхилив її клопотання. Тоді Тимошенко виступила з 40-хвилинною промовою, де розкрила багато таємниць щодо газових угод, укладених українським урядом до неї. Вона вимагала притягнути до кримінальної відповідальності колишніх прем'єр-міністрів та навіть президентів, які купували російський газ за ще вищими цінами.

22 липня прокуратура зачитала овинувачення Тимошенко, очевидно, підготовлене поспіхо і з численними помилками. Усі обвинувачення на свою адресу Тимошенко відкинула. Почалися допити свідків, серед яких були міністри, чиновники, депутати та навіть екс-президент Ющенко. Суддя дозволив також виступити двом представникам захисту Тимошенко. Однак свідки обвинувачення дали свідчення на користь Тимошенко, через що припинили пряму трансляцію судового засідання. Депутати, що залишились на слуханні, знімали перебіг процесу на свої мобільні телефони.

Багато свідків, яких запросила сторона обвинувачення, дали свідчення про те, що підписані Тимошенко газові угоди не нанесли шкоду державі. Адже з урахуванням знижки на газ, якої домоглась екс-прем’єр та за рахунок викупу газу із українських газових сховищ, ціна на блакитне паливо стала оптимальною. Представник Інституту держави та права України намагався роз’яснити суду, що прем’єр не перевищила своїх повноважень, оскільки підписала «директиви прем’єр-міністра», а не «Кабінету міністрів». Статус Тимошенко дозволяв їй давати вказівки та доручення «Нафтогазу України» як підлеглій Кабінету міністрів України структурі, тому закон не порушила. Олег Дубина, колишній голова «Нафтогазу України», що також виступив як свідок, вказав, що Росія свідомо підвищила ціну на газ, щоб проблема «газових угод» з економічної переросла в політичну.

Через часті суперечки з суддею та непередбачувані репліки з боку Тимошенко під час виступу свідків суддя неодноразово виводив Тимошенко із зали суду, а 5 серпня її арештували безпосередньо в залі суду «за системні порушення» і за те, що вона «перешкоджала допиту свідків». Арештували її якраз того дня, коли в суді в якості свідка виступав діючий прем’єр-міністр України Микола Азаров.

На думку самої Тимошенко, причиною арешту стали її незручні запитання до прем'єр-міністра стосовно корупційних зв'язків Азарова та «РосУкрЕнерго», а також щодо бізнесу його сина, заснованого на бюджетних асигнуваннях. Арешт Тимошенко в залі суду можна було пояснити ще й тим, що в цей період багато «свідків обвинувачення», зокрема колишній заступник генпрокурора Тетяна Корнякова та екс-міністр економіки України Юрій Продан, почали давати свідчення, які виправдовували Тимошенко та явно не сподобалися «сценаристам» судових слухань.

Факт арешту Тимошенко викликав хвилю обурення мітингуючих, які щоразу збирались біля будівлі суду та намагались прорватися до приміщення, де йшли слухання, через задній дворик. Однак бійці ОМОНу (загону міліції особливого призначення) зуміли перевезти Тимошенко до слідчого ізолятора Лук'янівської в'язниці міста Києва. Ситуація була вельми неоднозначною. Тимошенко не без підстав вважала, що Янукович планує її вбити. Тому після арешту вона виступила з відповідною заявою: «Я хочу заявити, що у мене немає жодної схильності до самогубства. Трюки, які вони виконали з Кірпою та Кравченком, їм повторювати не варто. Я ніколи не покінчу своє життя самогубством».

Вибухнув міжнародний скандал. Низка країн висловила незадоволення перебігом судового процесу, що мав відверто політичний і замовний характер. Європейський союз, США та лідери кількох держав висловили свою занепокоєність тим, що трапилось та зажадали негайного звільнення колишнього прем'єр-міністра України. Навіть російський МЗС виступив із заявою, що всі договори між двома країнами були укладені відповідно до національного законодавства обох держав, міжнародного права та відповідних вказівок президентів Росії та України.

З великою цікавістю громадськість очікувала виступу Ющенка. Його свідчення викликали полярну реакцію: «радісну» у прихильників влади, негативну у прихильників Тимошенко. Ющенко заявив, що Тимошенко приховувала від нього реальну ціну на газ та те, що він не відкликав голову «Нафтогазу» Дубину з переговорів. Хоча численні свідчення очевидців вказували на протилежне, а російська сторона підкреслила, що переговори були припинені за вказівкою Ющенка. Поведінка Ющенка в суді явно диктувалась захистом інтересів посередницької фірми «РосУкрЕнерго», хоча особисто Ющенко перед суддями свою причетність до цієї компанії заперечував.

При виході із залу суду прихильники Тимошенко, скандуючи «Ганьба!», закидали автомобіль екс-президента України яйцями. Комітет протидії диктатурі, що складався з одинадцяти опозиційних партій, зажадав від «Нашої України» виключити Ющенка з числа почесних голів партії, а Тимошенко на знак обурення відмовилася ставити Ющенкові питання, зазначивши лише, що не згодна з його показами. Вона зазначила, що буде давати свідчення лише після того, як до її справи долучать