Читати книгу - "Втрачений символ"

«Я його проморгав». Нуньєс побоювався, що завтра його потурять з роботи. Йдучи до ескалатора, він раптом почув, як хтось надворі гепає у вхідні двері. Він придивився до парадного входу і побачив літнього афроамериканця. Той стояв біля дверей і гамселив долонею по склу, подаючи знаки, щоб його впустили.

Нуньєс похитав головою і показав на годинник.

Та чоловік знову загупав у двері і став під світло так, щоб його було видно. Вбраний у бездоганний синій костюм, з коротко підстриженим волоссям, посрібленим сивиною. У Нуньєса пришвидшився пульс. «Оце й маєш собі халепу!» Навіть на відстані охоронець упізнав цього чоловіка і поквапився до входу. Він відімкнув двері й мовив:

— Вибачте, сер. Будь ласка, заходьте.

Ворен Беламі, Архітектор Капітолію, переступив поріг і привітав Нуньєса ввічливим кивком. Це був гнучкий і тендітний чоловік із прямою поставою та пронизливим поглядом, що випромінював упевненість людини, яка повністю усвідомлювала відповідальність за свою ділянку роботи. Останні двадцять п’ять років він виконував обов’язки доглядача Капітолію Сполучених Штатів.

— Вам чимось допомогти, сер? — спитав Нуньєс.

— Дякую, так, звісно. — Беламі вимовив ці слова різко і чітко. Він, випускник привілейованого університету, мав вимову настільки бездоганну, що говорив, майже як британець. — Я щойно дізнався, що у вас цього вечора трапився інцидент, — стурбовано сказав доглядач.

— Так, сер. То був...

— А де шеф Андерсон?

— Унизу з директором Сато з відділу безпеки ЦРУ.

Очі Беламі стривожено розширилися.

— Тут ЦРУ?

— Так, сер. Директор Сато прибула майже відразу після інциденту.

— Чому? — спитав Беламі з вимогливою ноткою в голосі.

Нуньєс знизав плечима. «Наче мені хтось пояснюватиме».

Беламі широким кроком попрямував до ескалаторів.

— Де вони?

— Вони щойно подалися до нижніх поверхів, — поквапився охоронець слідком за ним.

Беламі стривожено озирнувся.

— До нижніх поверхів? Чому?

— Узагалі-то, я не знаю. Просто щойно почув по радіо.

Беламі пришвидшив крок.

— Проведіть мене до них негайно.

— Слухаю, сер.

Коли вони вдвох поквапливо перетинали широкий зал, Нуньєсу в око впав великий золотий перстень на руці у Беламі.

Нуньєс витяг радіо.

— Я сповіщу шефа, що ви спускаєтесь.

— Ні. — В очах у Беламі зблиснув злобний вогник. — Я волів би прийти без попередження.

Цього вечора Нуньєс уже зробив кілька серйозних помилок, тож, якщо він не попередить шефа Андерсона про прихід Архітектора, це стане його останньою помилкою.

— Сер, — збентежено почав він. — Гадаю, шеф Андерсон хотів би...

— А вам відомо, що роботодавець містера Андерсона — я? — відрізав Беламі. Нуньєс кивнув. — Тому я вважаю, що він хотів би дослухатися до моїх побажань.

РОЗДІЛ 34

Триш Дюн вийшла до вестибюля — і здивовано витріщилася. Гість, що там сидів, і близько не був схожий на педантичних, вдягнених у фланелеві костюми науковців, які зазвичай входили до цього приміщення, — докторів антропології, океанографії, геології та інших галузей науки. Навпаки: лікар Абадон у прекрасно скроєному костюмі скидався на аристократа. Він був високий, широкоплечий, із чудовою засмагою на обличчі, а бездоганно причесане русяве волосся наштовхувало Триш на думку, що цей чоловік частіше бував у салонах краси, аніж в лабораторіях.

— Ви лікар Абадон, наскільки я розумію? — спитала Триш, простягаючи руку.

Чоловік на мить завагався, але потім взяв її пухкеньку руку у свою широку долоню.

— Вибачте, а ви...

— Я Триш Дюн, — відповіла вона. — Асистентка Кетрін. Вона попрохала мене провести вас до її лабораторії.

— А, тепер зрозуміло. — І лікар Абадон посміхнувся. — Приємно познайомитися, Триш. Вибачте, якщо вам здалося, наче я знітився. Я чомусь гадав, що Кетрін цього вечора буде тут сама. — І він махнув рукою в коридор. — Але я цілковито до ваших послуг. Ідіть вперед, а я за вами.

Хоча гість швидко оговтався, Триш встигла помітити вираз розчарування в його очах. Тепер вона зрозуміла, чому її начальниця раніше нічого не розповідала про лікаря Абадона. «Мабуть, тут намічається роман». Кетрін ніколи не обговорювала з нею своє приватне життя, але відвідувач був привабливим і добре доглянутим, він був молодшим за Кетрін, але, безсумнівно, походив з її світу багатства та привілеїв. Та хоч які б там плани лікар Абадон не вибудовував на сьогоднішній вечір, Триш у ці плани точно не вписувалася.

На контрольно-пропускному пункті вестибюля самотній охоронець швидко зняв навушники, і Триш почула в них ревіння стадіону — гра за участю «Червоношкірих» була в розпалі. Охоронець звично перевірив лікаря Абадона металевим детектором і видав йому тимчасову перепустку.

— Хто виграв? — люб’язно поцікавився гість, виймаючи з кишені мобільний телефон, якісь ключі та запальничку.

— «Червоношкірі» — на три очки, — радо відгукнувся охоронець. — Гра — просто супер!

— Невдовзі прибуде містер Соломон, — сказала Триш охоронцеві. — Коли він з’явиться, передайте йому, будь ласка, що ми чекаємо на нього в лабораторії.

— Неодмінно передам. — Коли вони проходили повз нього, охоронець із розумінням підморгнув. — Дякую, що попередили. Буду вдавати, що пильно несу службу.

Це зауваження Триш зробила не лише на догоду охоронцю, а й для того, щоб нагадати лікареві Абадону, що не лише вона заважатиме його приватній зустрічі з Кетрін.

— А як ви познайомилися з Кетрін? — спитала Триш, поглянувши на загадкового гостя.

Лікар Абадон ніяково хихикнув.

— О, та це довга історія. Ми разом працювали над однією проблемою.

«Зрозуміло, — подумала Триш. — Це мене не стосується».

— Яка дивовижна споруда! — зауважив лікар Абадон, озираючись довкола, коли вони йшли довжелезним і широким коридором. — Якщо чесно, я тут вперше.

Його бадьорий та невимушений тон із кожним кроком ставав дедалі приязнішим, і Триш завважила, що гість швидко призвичаюється у незнайомому місці. У яскравому світлі коридорних ламп вона помітила, що засмага на обличчі гостя є штучною. «Дивно». Та Триш облишила про це думати і в загальних рисах розповідала лікареві Абадону про роботу і основні функції Центру технічної підтримки, не лишаючи поза увагою різні блоки та їхній вміст.

Візитер був вражений почутим.

— Схоже, ваш заклад — це печера скарбів із безцінними експонатами. Взагалі-то, я очікував, що тут охорона на кожному кроці.

— У цьому немає