Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

було лише те, що вона зрештою знайшла чоловіка, якого шукала. Той самий величезний тулуб, ті самі льодовикові очі, та сама гордовита роздратованість у дещо спантеличеному погляді, але цього разу його ноги були взуті у величезні чоботи зі звірячої шкури, на плечах висіли великі хутра та ремені, на голові — великий сталевий шолом з рогами, а його роздратованість була цього разу спрямована не на дівчину-реєстраторку з аеропорту, а на величезного орла, що сидів на вуличному ліхтарі посеред Прімроуз Гілл.

— Геть! — знов крикнув він на птаха. — Це вже не в моїх силах! Усе, що я міг зробити, я вже зробив! Твоя сім'я забезпечена. Більшого я для тебе зробити не можу! Я й сам безсилий і хворий.

Кейт раптом із шоком усвідомила, що на лівому передпліччі у великого чоловіка були великі борозни в тих місцях, де орел устромив свої кігті й роздер йому шкіру. З подряпин набрякали краплі крові, неначе хліб підходив із форми.

— Геть! — знову крикнув Тор.

Ребром долоні він стер кров з іншої руки й змахнув важкі краплі на орла. Той відсахнувся, замахав крилами, але з місця не злетів. Раптом чоловік високо підстрибнув і вхопився за верхівку стовпа ліхтаря, який під їхньою загальною вагою почав небезпечно хитатися. Орел голосно кричав і люто дзьобав його, а чоловік сильними змахами вільної руки намагався прогнати птаха з його сідала.

Відчинилися двері — вхідні двері будинку Кейт. З-за них визирнув чоловік з акуратними вусами й в окулярах із сірою оправою. Це був Нейл, сусід Кейт з нижнього поверху, і він був не в гуморі.

— Знаєте, я думаю, що… — почав був він.

Але дуже швидко стало очевидно, що він не знає, що йому про це думати, тож він похапцем повернувся в будинок, забравши з собою і своє невисловлене незадоволення.

Великий чоловік зібрався з силами, відштовхнувся ногами, злетів у повітря й приземлився на сусідній ліхтар, який трохи прогнувся під його вагою й затремтів. Він присів, пильно дивлячись на орла, а той пильно дивився на нього.

— Геть! — знову закричав чоловік, махаючи рукою.

— Ґа-а-а! — кричав орел у відповідь.

Ще одним змахом руки чоловік вийняв з-під свого хутряного вбрання молот з короткою рукояткою й загрозливо кинув цю важку зброю з руки в руку. Головка молота була грубо відлитим шматком заліза розміром і формою приблизно як півлітра пива у великий склянці, а рукоятка була завтовшки як зап'ястя, зроблена зі стародавнього дубу, а знизу обмотана шкіряним ременем.

— Ґа-а-а! — знову закричав орел, але на молот позирав пильно і з острахом.

Тор почав повільно гойдати молотом, а орел у тому самому ритмі напружено переносив свою вагу з однієї лапи на іншу.

— Геть! — знову сказав Тор, цього разу тихіше, але з більшою погрозою. Він випростався на ліхтарі в повний зріст і дедалі швидше описував молотом великі кола. Раптом він жбурнув його прямісінько в орла. Тієї ж миті з лампи, на якій сидів орел, вдарив високовольтний розряд, змусивши птаха невдоволено скрикнути й шалено злетіти в небо. Молот пролетів під лампою, не завдавши нікому шкоди злетів угору, над темним парком, а Тор, утративши його вагу, захитався на верхівці стовпа, різко розвернувся й відновив рівновагу. Шалено ганяючи повітря величезними крилами, орел теж відновив контроль над своїм тілом, злетів вгору, востаннє спікірував на Тора — бог був змушений відстрибнути зі стовпа назад — а тоді птах набрав висоту й полетів геть у нічне небо, в якому швидко перетворився на маленьку темну цяточку, а зрештою зник.

Молот звалився з неба, вибив головкою з бруку іскри, двічі перевернувся в повітрі, а потім ткнувся головкою в землю біля Кейт і обережно притулився рукояткою до її ноги.

Літня жінка, яка разом із своїм цуциком терпляче чекала в тіні погаслого вуличного ліхтаря, цілком правильно зрозуміла, що найцікавіше вже скінчилося, а тому тихо пішла повз них геть. Тор ввічливо дочекався, доки вона пройде, а тоді наблизився до Кейт, яка стояла склавши руки на грудях і дивилася на нього. Було таке враження, що після всього, що відбулося за останні дві або три хвилини, він раптом не мав жодної гадки, що казати, а тому просто задумливо витріщався на простір між ними.

У Кейт з'явилася сильна підозра, що мислення для Тора було окремою від усього іншого активністю; роботою, що вимагала окремого часу. Його не можна було сумістити з такими діями як ходіння, або розмова, або купівля авіаквитків.

— Нам краще зробити щось із твоєю рукою, — сказала вона й пішла доріжкою до свого будинку.

Він покірно пішов за нею.

Відчинивши двері, вона знайшла в передпокої Нейла, який прихилився спиною до стіни й зі значущою похмурістю дивився на машину для продажу Кока-Коли, що стояла біля протилежної стіни, займаючи непомірну площу передпокою.

— Я навіть не знаю, що з цим робити, просто не знаю, — сказав він.

— Що вона тут робить? — спитала Кейт.

— Про це, боюсь, тобі краще знати, — сказав Нейл. — Я не знаю, як ти збираєшся підіймати її сходами. Не бачу взагалі такої можливості, якщо відверто. До того ж, кажімо правду: коли вона буде там, тобі це не подобатиметься. Я знаю, це дуже модерново та по-американськи, але ж подумай: у тебе є чудовий французький стіл з вишневого дерева, є канапа, яка буде дуже гарною, якщо ти (як я тобі багато разів казав, але ж ти не слухаєш) знімеш із неї те жахливе запинало, і я просто не бачу, яким чином з усім тим буде гармоніювати ця річ, не можу такого уявити. Я навіть