Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

— Добре, Нейле. Як воно сюди потрапило?

— В якому сенсі «як»? Ось цей твій друг доставив її сюди приблизно годину тому. Не знаю, де він так накачався, але мушу визнати, що я не проти теж відвідати той тренувальний зал. Я сказав йому, що все це здається дуже сумнівним, але він так наполягав, що зрештою мені довелося йому допомагати. Але я мушу сказати, що нам треба дуже серйозно обговорити цю тему. Я спитав твого друга, чи не є він шанувальником Вагнера, але його реакція була не дуже добра. Тож я навіть не знаю, що ти з цим робитимеш?

Кейт глибоко вдихнула. Вона запропонувала своєму величезному гостеві піднятися сходами, сказавши, що вона наздожене його трохи згодом. Тор розвальцем пройшов повз неї; на сходах він виглядав досить абсурдно.

Нейл пильно дивився в очі Кейт, сподіваючись знайти там якийсь натяк на те, що відбувається, але на обличчі Кейт не було жодної емоції.

— Вибач, Нейле, — прозаїчним тоном сказала вона. — Кока-Кольної машини тут не буде. Це непорозуміння. До завтра я з цим розберусь.

— Так, це все дуже добре, але що робити мені? — сказав Нейл. — Ти розумієш мою проблему?

— Ні, Нейле, не розумію.

— Ну, у мене тут ця… річ, у тебе там той… чоловік нагорі, і все це просто катастрофа.

— Що я можу зробити, щоб змінити щось на краще?

— Ну, все не так просто. Тобто, я вважаю, що тобі просто треба подумати про це трохи, от і все. Я маю на увазі все це. Ти сказала мені, що їдеш кудись. А сьогодні я почув, що біжить вода у ванній. Що я мав думати? І це після тих розмов про кішку, а ти ж знаєш, що я не вмію з ними…

— Я знаю, Нейле. Саме тому я попросила доглянути за нею пані Ґрей зі сусіднього будинку.

— Так, і подивись, що з нею сталося. Померла від серцевого нападу. Пан Ґрей сильно засмучений.

— Я не думаю, що це мало якесь відношення до того, що я попросила її доглянути за моєю кішкою.

— У будь-якому разі він дуже засмучений.

— Так, Нейле, — сказала Кейт. — Бо його дружина померла.

— Що ж, я нічого більше не казатиму. Я просто вважаю, що тобі слід подумати про це. І що ми в дідька робитимемо з ось цим? — додав він, знов звернувши увагу на машину для продажу Кока-Коли.

— Я вже сказала, що подбаю про те, щоб завтра її тут не було, Нейле, — сказала Кейт. — Якщо ти вважаєш, що це чимось допоможе, я можу стояти тут і голосно волати, але…

— Слухай, дорогенька, я просто висловив свою думку. І я сподіваюсь, що ви там нагорі не надто галасуватимете, бо мені сьогодні треба репетирувати, а ти ж знаєш, що для зосередження мені потрібна тиша, — він багатозначно подивився на Кейт поверх своїх окулярів і зник у своїй квартирі.

Кейт залишилася стояти й рахувати від одного до десяти, або ж хоча б до стількох, до скількох змогла наразі згадати, а потім рішуче пішла сходами за Богом Грому, маючи відчуття, що зараз у неї немає добрих почуттів ані до погоди, ані до теології.

Будинок почав здригатися й тремтіти під звуки головної теми «Польоту Валькірій», що виконувалася на бас-гітарі «Fender Precision».

Коли Дірк повільно рухався дорогою Юстон-Роуд, застрягнувши в заторі, який почався наприкінці тисяча дев'ятсот сімдесятих і без чверті десять цього вечора досі не виявляв ознак завершення, йому здалося, що він мигцем побачив щось знайоме. Про це йому сказала підсвідомість, та нестерпна частина мозку, що ніколи не відповідає на прямі запитання, а лише значуще штовхає тебе ліктем, а потім сидить собі й мугикає, ні пари з уст.

— Авжеж, я щойно побачив щось знайоме, — подумки бурмотів Дірк своїй підсвідомості. — Я по цьому проспекту двадцять разів на місяць їжджу. Мені тут, напевно, вже кожний сірник у стічний канаві знайомий. Ти не можеш бути трохи конкретнішою?

Його підсвідомість не мала наміру слухатися наказів, тому мовчала. Їй нічого було додати. Та й у будь-якому разі в цьому місті має бути до біса сірих фургонів, тож нічого особливого.

— Де? — люто бурмотів Дірк, вертячись у кріслі водія на всі боки. — Де я побачив сірий фургон?

Нічого.

З усіх боків він був ретельно оточений автомобілями й не міг зрушити нікуди, а надто вперед. Він вискочив з машини й почав проштовхуватися назад, поміж іншими застряглими машинами, підстрибуючи, щоб побачити, де ж він міг побачити сірий фургон. Якщо він його й побачив, то тепер той наче зник.

Його підсвідомість сиділа й мовчала.

Автомобілі досі не рухалися, тому він спробував пройти ще далі, але на заваді йому став великий мотокур'єр, що повільно просувався вперед на брудному «Кавасакі». Дірк уплутався в коротку сварку з кур'єром, але програв її, бо кур'єр не міг чути, як сварився Дірк. Зрештою Дірк відступив крізь потік машин, які наразі