Читати книгу - "Чарівна діброва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як матиму час, попрячу, а як ні, то ні. Вони й так не мают що робити, то най си прячут.
Багато не договоришся з Петром, це певне.
— А качку ви заберіть з-під мотелю. Смердить так, що не годен видержати! Гості будуть нарікати. Ще поки їх не було, то півбіди, а тепер вже не може бути!
Петро щось думав, щось міркував. Може, й сам це розумів, а може й ні. Тільки думав-роздумував над справою.
— Ба, та що з нев маю зробити? Годував-сми для Томкова чи для кого, а тепер викинути чи що?
— Та не кажу викидати, але загородіть їй сіткою місце он там, на пісківні, і най собі живе!
Петро щось воркотів, щось собі під носом говорив чи, може, й лаяв. Він привик говорити сам до себе.
* * *— Ту си маєш бути, небого! Загородив-сми ти обору, то си жий! Чи видиш: панам всьо шкодит. Качка їм смердит! Най си привезут перфуми та й налют, то їм пахнути ме. А мене від тої перфуми і від того мила аж нуд бере. То всьо в ті Америці, всьо не по-людськи.
Петро сів на пісковому пагорбку, закурив і далі говорив:
— У нас на ґаздівстві і корови були, і коні, і свині, і всяке дрібне, і нікому не смерділо. Що багатший господар, то більше мав хвостів, то більше худоби. Але то газди, то люди.
А ти, небого, сиди си ту. Якім ти носив їсти, так буду, хоть мені до тебе мус буде ходити, не то, що при хаті. І, ніби, хто видів? Всяка птиця має бути при хаті, а не в поли. Ще ті ту щось з’їст?!
Петро дивився на качку та її нове обійстя й міркував. Від цих тяжких думок його чоло морщилося, наче та бганка на уставках при сорочці.
— То вже нині мусит бути так. Бо над клітков нема верха, не стало ми сітки. Переночуєш. А завтра десь піду та вишукаю кусень сітки і ще ти зверху накрию. То си житимеш і тутка.
* * *Лис Рудько вийшов з хащі. Хоч її Петро значно прочистив, то все ж на надозерному трясовинні вона росла буйно й паношилася владно. Серед неї гніздилося безліч птаства, що виспівувало й висвистувало навесні. Там панували свої закони, там був світ, якого єдиним наказом було: їсти! А їсти в Діброві ставало щораз менше, відколи люди стали винищувати хащу… Рудькові та його сім'ї теж інколи бракувало харчів, особливо тоді, коли дикі качки й гуски відмандрували з хащі на озерні води та середозерні острови.
Петрову качку він уже давно мав на приміті. Його гострий нюх витровив її зразу ж наступного дня після того, як її привезли, а пронизливий запах домашньої птиці дражнив його й надив. Тож часто виходив із хащі та пізнім смерком підкрадався ближче до клітки і не раз пробував гострими зубами й кріпкими лапами дістатися до неї. Та не подавалася міцна сталева сітка, а під нею був бетон, якого годі було розгребти. Тож Рудько тільки стежив, час від часу забігаючи між будинки.
І цієї ночі він подався в напрямі до оселі. Але що це діялось тут? Зникла загорожа, і качки теж не було. Тільки її пронизливий запах залишився. Рудько обнюхав місце і, повісивши хвоста й поклавши по собі вуха, подався назад у хащу. Став серед трави, підніс голову й нюхав. Спочатку його нюх нічого не вловив, бо була тиша у Діброві. Коли дійшов до краю хащі, дмухнув легкий північний вітер, і він приніс Рудькові новину: запах качки з місця, в якому Рудько ніколи не бував — з пісківні. Без вагання подався туди. Біг за вітром і з приємністю ловив щораз сильніший запах дичини.
* * *Те, що сталося на пісківні, тривало коротко й відбулося за утертим у таких випадках звичаєм. Рудько без вагання перестрибнув стінку клітки і кинувся на качку. Коротка боротьба: качка кричала, била крильми і боронилася, а лис заскакував збоку. Один стрибок — і вже держав у гострих зубах каччину шию. Перестрибнув огорожу і, наставивши вуха й виляючи хвостом, із задоволенням із вдалих ловів подався в хащу. Там малеча чекала на вечерю: троє потішних, веселих лисенят, таких же рудих, як батько.
Вітер, що приніс Рудькові вістку, розвівав те пір’я, що його трохи залишилося в оборі.
Тільки кілька пір’їн найшов Петро вранці, коли приніс качці сніданок: хліб, намочений у молоці.
IVОсінь
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна діброва», після закриття браузера.