Читати книгу - "Кожен день – інший. Щоденник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Згадала, коли засинала, дві картини Вермеєра на виставці у Вашинґтоні. Затягнула туди своїх попутників: дивіться. Низька стеля у підвалі, картини біля одвірка, світло, яке здається синім, хоч насправді біле. Так треба дивитись Вермеєра, а не у великому старосвітському залі, де загубився автопортрет Ван Ґоґа з відрізаним вухом. Вони теж жили у світі, де називають речі їхніми іменами. За все прекрасне заплачено самотністю і болем.
17.12.2012
33-й
Існує межа злиднів, за якою неможливий спротив. Лише паралізуючий страх. Світ змінює не воля до життя, а воля до смерті. Тільки твоя смерть повинна дорого коштувати твоїм мучителям. Покора викликає ще дужчий тиск, доки зовсім не розчавить. Це не мудрість — терпіння від страху, а ганьба. Я назавжди запам’ятала слова Монтеня: «Якщо я вже впаду, то принаймні хочу, щоб усі знали, звідки я впав». Життя набуває все більшої горизонталі, коли немає звідки падати.
18.12.2012
Дім дивних дітей
На Миколая отримала від дочки книжку Ренсома Ріґґса «Дім дивних дітей», написану за мотивами дитячих фотографій початку XX століття. Ту ж саму книгу я подарувала їй. Містичний збіг. Вибрати серед безлічі книг саме цю. Я ще навіть її не читала. А вчора Ілля Запорожець з Миргорода описав свій сон: як діти провалюються під кригу на річці й ніхто не може їх врятувати.
Для мене все це знак тривоги, якою охоплений увесь світ. Не передчуття того «кінця світу», що нібито буде післязавтра, а глибинна тривога людства за майбутні покоління, яких чекають страшні випробування, з якими вони можуть не впоратися, через те, що ми не навчили їх рости. Самі ж бо не доросли до того, щоб бути людьми.
І можливо — надія на те, що якимось чином їм, усупереч логіці, вдасться змінити світ на краще.
19.12.2012
Львів і Єрусалим
Вечір, мороз, слизько. Хлопчина з Харкова відчиняє для нас підвал будинку на вулиці Франка. Там майже біля входу, на стелі розпис, як у синагозі. Два леви тримають скрижалі з написаними івритом заповідями Мойсея. Стеля хвиляста, згідно канону фреска мала би бути на стіні. Леви зовсім не грізні: у них висолоплені язики між білих ікол, гарно виписані темні гриви. Обдерті зі штукатурки стіни оголили теплу червону цеглу. Так світло і тепло. Будинок з 1911 року, вхідна брама зі вставленим вітражним склом і силуетами львівських будинків. Такого самого кольору, як скляна крапля з Єрусалиму, що Лада подарувала мені на Миколая. Львів не замінить мені Єрусалиму, але ніщо не обірве золоту ниточку, що пов’язує для мене ці два лев’ячі міста.
А щодо кінця світу, який має нібито настати завтра, то птахи, коти і собаки нічого про це не кажуть і не виявляють ні найменшої тривоги, отже, нічого такого не буде.
20.12.2012
Пам’ять про зиму
У творчості я покладаюсь на пам’ять. Що залишиться — те й добре. Решта осяде десь у підсвідомості, як той орел, що після грози гнався за зайцем на схилі гори Магури, і ми, мокрі, радісні, що пережили увесь цей жах з громами і блискавками серед дерев, співчували дебелому зайчиськові. Він таки втік. Я думаю, що це був Вищий промисел. Такі речі не для дитячих очей. Кожен день ми ризикуємо власним життям, уникаємо смерті. І так звикли, що навіть не усвідомлюємо, до чого доторкнулись. Ця внутрішня черствість накладає відбиток на наші вчинки, і ось це справді засмучує. То неправда, що зараз я у своїй квартирі-фортеці. Я зараз переживаю весь жах покірної беззахисності істот, багато з яких просто не переживуть цієї зими. І мені холодно.
21.12.2012
Мистецтво бесіди
Чим більше аргументів, суперечок, тим легше виявити інтелектуальну безпомічність моїх сучасників. Давно вже зникло мистецтво бесіди, важко сказати, коли саме, мабуть, ще в часи Сковороди з його архаїчними діалогами. Хтось може читати Платона, але навряд чи стане вчитися у нього мистецтву розмовляти з людьми, бо потреба в бесіді давно зникла. Спілкування — це не бесіда, у ньому немає жодних правил. Інтерв’ю — засіб піару відомої особи або в кращому випадку виведення її на чисту воду. Є таке російське слово «разоблачение». Зняття одежі, під якою сподіваються знайти монстра або голого короля. Усе, що важке, нам непотрібне. Легше стрибати по камінцях, аніж довго будувати кладку. Вміти правильно мислити не вміють навіть ті, хто вдається до спекулятивного мислення і знайомий із законами логіки.
Все це так мало нагадує спільні пошуки істини, що його намагаються
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кожен день – інший. Щоденник», після закриття браузера.
