Читати книгу - "Слово після страти"

— Хто вбив старосту—вийти із строю! — голосом, у якому бринів метал, скомандував блокфюрер.

Із строю ніхто не виходив. Дев’яносто вісім в’язнів завмерли, боячись не тільки поворухнутися, а навіть дихнути. Запала важка, гнітюча тиша.

— Виходить, ніхто не вбивав,— розтягуючи слова, мовив блокфюрер.— Тоді вийдіть із строю ті, хто бачив, як це сталося!

Після цієї команди із строю вийшов одноокий присадкуватий в’язень і я.

— Хто ще? — насилу стримуючи себе, якомога спокійніше спитав есесівець. Та більше не було охочих давати свідчення.

— Що ти бачив? — звернувся блокфюрер до одноокого. Той швидко заторохтів по-німецькому. Стодвадцятьтрикуплети, який досі стояв, виструнчившись біля свого ліжка, витягнув шию і, роззявивши рота, розгублено прислухався до мови в’язня. Та, видно, нічого не міг уторопати, бо знав лише кілька німецьких слів.

Тим часом одноокий розповів блокфюреру, що звечора староста і його помічник пиячили і грали в карти на гроші та золоті речі. При цьому дуже сварилися, навіть були зчепилися битись. Гроші й цінності вони діставали з криївок, зроблених у матрацах. Як видно, староста програвав, бо двічі лазив у матрац по гроші. Під кінець Бубновий Туз побив свого помічника, забрав у нього все, що той виграв, і сховав у свій матрац. Коли староста заснув, до нього підкрався Стодвадцятьтрикуплети, накрив голову старости ковдрою і задушив його.

Блокфюрер недовірливо слухав одноокого, але той шпарив, як по писаному.

— А що ти бачив? — звернувся він до мене.

Я відповів, що по-німецьки мало розумію, потрібний перекладач. Блокфюрер викликав із строю польського єврея Семена Варшавського як перекладача. Я майже слово в слово повторив свідчення одноокого, додавши від себе, що після того, як Стодвадцятьтрикуплети задушив старосту, він щось шукав у його матраці.

З кожною секундою очі блокфюрера ставали хижішими. Вислухавши мене, він спитав:

Коли це сталося?

— Десь за північ.

— А чого ти не спав?

 У мене дуже боліли пальці.

Я показав йому свої розпухлі пальці, що гноїлися.

Те, що ми з однооким різними мовами дали однакові свідчення, які не розходилися навіть у деталях, справило на блокфюрера велике враження. А щоб розвіяти в нього останні сумніви, я додав:

— Досить вам обшукати матрац помічника старости, і ви побачите, що я розповів чисту правду.

У цей час Стодвадцятьтрикуплети, який досі стояв наче заворожений, розпачливо закричав:

— Пане начальнику! Брехня, все брехня! Це вони вбили пана старосту!..

Розлючений блокфюрер підскочив до нього і що було сили вперіщив канчуком прямо по обличчю. Стодвадцятьтрикуплети заюшився кров’ю і впав до ніг есесівця, лементуючи «пане начальнику! пане начальнику!».

— Обшукати постелі цих свиней!,—наказав есесівцям блокфюрер.

Вмить обидва матраци було розпорото і вительбушено. Уже з матраца Стодвадцятьтрикуплети випало кілька золотих годинників, золоті ланцюжки, каблучки, медальйони, золоті монети. Ще більше золотих речей і грошей знайшли в матраці старости. Все знайдене блокфюрер сховав у кишені. Його очі палали, він ніяк не міг приховати збудження. А коли розпороли подушки, блокфюрер не витримав і, забувши про свій арійський гонор, кинувся сам шукати коштовності.

Нарешті обшук закінчився. Блокфюрер заклопотано подивився на годинника. Адже о п’ятій годині ранку треба йти доповідати рапортфюреру про наявну кількість в’язнів і порядок у блоці. А він ще мав сховати в надійному місці частину коштовностей, почистити мундир від пір’я і привести себе в порядок. Не підеш же на доповідь до начальника з розбухлими кишенями, та ще й у пір’ї. У фашистському рейху зовнішній вигляд офіцера цінувався, мабуть, нарівні з відданістю фюрерові. А за порушення присяги і привласнення коштовностей, які вважалися «власністю» Німецької держави, по голівці не погладять навіть есесівського офіцера. Начальникові недовго здерти з нього мундир, замінивши його на смугасту робу арештанта. Крім усього, блокфюреру треба було якомога швидше прибрати Стодвадцятьтрикуплети.

Що чекало старостиного лакузу, не важко було здогадатися. Побачивши, з якою радістю блокфюрер розсовував по кишенях знайдені коштовності, я зрозумів: доля Стодвадцятьтрикуплети вирішена. Блокфюрер не настільки дурний, щоб залишити свідка. Чекати довго не довелося. За його командою есесівці накинулися на Стодвадцятьтрикуплети, який повзав біля ніг блокфюрера, цілуючи йому чоботи. Коли на нього посипалися удари, лакуза, обхопивши руками голову, моторошно заволав. Есесівці топтали його своїми кованими чобітьми доти, доки не переконалися, що він уже ніколи не встане. Потім узяли розтерзаний труп за ноги і поволокли з камери.

— Аллес ін орднунг![25] — урочисто проголосив блокфюрер, пройшовся вздовж вишикуваних в’язнів, тицьнув пальцем у Жака й сказав:

Я призначаю тебе старостою. Негайно приберіть усе це,— він бридливо показав канчуком на розпотрошені подушки й матраци.— Та дивися, щоб був порядок у камері! Виконуйте!

— Яволь! — вигукнув новоспечепий староста.

Блокфюрер пішов. А ми й далі стояли, приголомшені усім побаченим. Французи не приховували свого задоволення таким поворотом подій. Енергійно жестикулюючи, вони жваво розмовляли. Смерть ненависного старости і його холуя влаштовувала всіх, та надто вже цинічною і огидною була сцена розправи з старостиним полигачем.

Один із в’язнів підійшов до мене, пильно подивився у вічі й сказав:

— Зроблено — комар носа не підточить. За золото есесівці відправлять на той світ кого завгодно, хоч самого фюрера. Тонко зроблено, що й казати...

Я промовчав, удавши, що вся ця історія мене зовсім не стосується.

Почалося прибирання камери. Ми збирали пір'я і вату, мили хлоркою нари, стіни, підлогу. Працювали старанно, мовчки. Жак керував прибиранням спокійно, без криків. Найперше, що він зробив,— це викинув у ящик для сміття обидві палиці, якими колишній староста