Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прокіп Свиридович. Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа! (Махнув рукою.)
Явдокія Пилипівна. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!
Чути дзвін.
Прокіп Свиридович. Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять… (Хреститься.)Піти, так щось ноги болять… може, Бог простить уже.
Явдокія Пилипівна. Та і Проня ж просили, щоб конешне дома були, не виходили…
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Про те вже вони знають… Либонь, гостя якогось важного приведуть.
Прокіп Свиридович. А! То давайте чаю або горілки.
Явдокія Пилипівна. Горілки і не думай, бо Проня сердитимуться, як побачать.
Прокіп Свиридович. Що ж це? Уже ні з’їсти, ні спити не можна? Та це через великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!
Явдокія Пилипівна. А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.
Прокіп Свиридович. Та одна ж, та й та нас цурається; все гримає, що ми прості, по-мужичи говоримо; соромиться батька й матері… ох, ох, ох…
Явдокія Пилипівна. Правда, та що ж робить, коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли…
Прокіп Свиридович. Та панія ж, а не дитина!
Явдокія Пилипівна. Зате ж розумні!
Прокіп Свиридович. Ет! Отой пенціон у мене ось де! (Показує на потилицю.)
Явдокія Пилипівна. Ти знов уже почав?
Прокіп Свиридович. Та й мовчу ж… Та давайте ж хоч чаю абощо!
Явдокія Пилипівна. Химко, Химко!
Вихід III
Ті ж і Химка.
Явдокія Пилипівна. Чи самовар готовий?
Химка. Ні, ще не ставила.
Явдокія Пилипівна. Так наставляй же зараз.
Прокіп Свиридович. Слухай, як укинеш жару, то збігай, будь ласка, у церкву до дячка та попроси трошки табаки.
Химка. Збігай! Близький світ!
Явдокія Пилипівна. Та що це ти вередуєш! Куди ж вона, у вівтар ускочить, чи що?
Прокіп Свиридович. Та я й мовчу… Так подавай же хоч самоваря скоріще!
Химка (зачиняючи двері). Своєю душею не нагрію, як закипить, то й подам.
Вихід IV
Ті ж і Проня.
Явдокія Пилипівна. Де це ви, доню, ходили?
Проня. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Чи не черевики купила?
Проня (розвиває папір і виймає чепчик з червоними стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову.)
Мати одхиляється.
Явдокія Пилипівна. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
Проня. Така саме мода.
Явдокія Пилипівна. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
Проня. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…
Проня. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.
Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?
Прокіп Свиридович. Правда і то — пенціон! (Чуха потилицю.)
Проня. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!
Прокіп Свиридович. Жарота ж тепер.
Проня. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.
Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?
Проня. Голохвастов.
Прокіп Свиридович. Чи не цилюрник з-за Канави?
Проня. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.
Явдокія Пилипівна. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
Проня. Що ви знаєте?
Прокіп Свиридович. А правда, що дочка краще знають.
Явдокія Пилипівна. Та про мене.
Проня. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
Проня. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!
Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?
Проня. Чімпанцького треба: так водиться.
Явдокія Пилипівна. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
Проня. І того жалієте для дочки!
Явдокія Пилипівна. Господь з вами! Старий…
Прокіп Свиридович. Та я й нічого… Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірченого.)
Проня. Дайте Химці, а я напишу… та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!
Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
Прокіп Свиридович. Та вона не поміша: лишній родич у хаті.
Проня. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп’ється.
Явдокія Пилипівна. Та, може, ще й не уп’ється.
Проня. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!
Явдокія Пилипівна. Не годилося б так, Бог з вами!
Прокіп Свиридович. Та вона й не прийде.
Проня. А як прийде?
Прокіп Свиридович. Ну, вже не знаємо.
Проня. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…
Явдокія Пилипівна. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались…
Прокіп Свиридович. В пенціоні не були…
Проня. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…
Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!
Проня. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об’явленію… Я вас покличу, коли треба буде. (Виходить до кімнати.)
Прокіп Свиридович. Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!
Явдокія Пилипівна. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко! (Пішла.)
Прокіп Свиридович. Зате ж благородні! (Врешті дошукався до грошей.) Химко! Химко!
Голос Химки (з-за дверей). Та чекайте, ще не кипить!
Прокіп Свиридович. Та йди, треба.
Вихід V
Прокіп Свиридович і Химка.
Xимка (од дверей). Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить…
Прокіп Свиридович. Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!
Химка. Та як же я покину самовар? Він так погасне!
Прокіп Свиридович. Та ти його розідми швидче!
Химка. У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала… махала… так тільки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.