Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

Спогади...

Минали дні ..За тім місяці, як наше кохання перетворилося в звичайну буденність і атракціони..

Ми то сперечалися по різних дрібницях, гучно лаялися закриваючи за собою двері, а потім зрозумівши що не можемо один без одного поверталися не уявляючи свого життя без нього.

Хтось скаже що це дурість а не кохання.Але я скажу що це справжні почуття.Без крихти брехні і вигадок.Це живі почуття, і наскільки б не була важкою ситуація ми завжди знаходили вихід, ішли на компроміс один з одним..

Наші стосунки проходили не легкий період у житті.І я все не розуміла в чому річ.Наполегливо продовжувала шукати причину в собі, в своїй поведінці, словах.

Андрій був роздратований, повертався додому за північ що звісно не подобалося мені і я намагалася вияснити в чім річ, поговорити на чистоту і що врешті закінчилося скандалом.

Я ніяк не могла допетрати у чім річ.Що ж це за робота така на якій затримувалися за північ.Я бачила наскільки замученим він виглядав, тому намагалася робити все щоб згладити цей стан, але бували моменти коли мене накривало і тоді було не весело обом.

Так напружено минула і наша сьогоднішня розмова..

-Мар'яно про що ти?Почуй себе!

-Я чудово розумію про що..Я теж працюю, але повертаюся додому о сьомій, готую тобі цю бісову вечерю, і чекаю, чекаю на твоє повернення..І знаєш що дратує найбільше?- розвожу руками- ти повертаєшся о дванадцятій без крихти почуття провини, без попередження що затримаєшся і звинувачуєшту всьому мене..Я така жахлива дівчина, я тебе зовсім не розумію і тільки те роблю що виказую своє невдоволення..Так сталося і сьогодні..Андрію поглянь навколо себе- розмахую руками навкруги де все заставлено ароматичними свічками, а в центрі кімнати було накрито романтичну вечерю на двох, шкода вона застигла годину тому, коли мені набридло її розігрівати..Не знаю чому, але саме сьогодні мене накрило гірше нікуди,  в якийсь момент я зрозуміла що наші стосунки направляються в нікуди, і одного кохання мало для того щоб зберегти них, потрібно щось ще але що, це для вісімнадцятилітньої дівчини ще та таємниця- сьогоднішній вечір мався бути особливим, але ти все зіпсував, як завжди..

-Не буть такою егоїсткою..!!У тебе кожен вечір буває особливий, знаєш скільки них буде попереду, якщо ти не припиниш своїх замашок?Тисячі...

-Ні..Такого більше не повториться..Рівно рік тому ти вперше прцілував мене під дощем, і сказав що кохаєш, рівно рік тому ми почали зустрічатися..Мені жаль що для тебе це просто вечір, який нічого й не означає..

Я схоплюю верхній одяг, та швидко взуваюся.Не хочу бути тут.Мене все душить, утіснює..Руки трусяться від образи, а в горлі засів клубок що не дає ладно дихати. Мені потрібно на свіже повітря, терміново..І коли я стала такою емоційною?Але ці стосунки зробили мене істеричкою, я продовжую кохати, і своїми ж діями все руйнувати..

-Куди ти йдеш?На вулиці ж холодно- кидає мені в слід, та жаль що цими словами аж ніяк не можливо зупинити розлючену жінку, я воліла щоб мене обійняли, затиснули б до стіни, поцілували так палко що я не могла б ані слова вимовити, напевне лише так можна мене заспокоїти, але в Андрія напевне інші плани жаль що я туди аж ніяк не вписуюся..

На вулиці темна ніч, і мені дійсно дуже холодно..Я не знаю скільки продовжуються мої блукання осінніми вулицями, але в якийсь момент мені стає жахливо холодно і я сама не знаю як підхожу до будинку Сніжанни..

-Ей снігова королево, ти вирішила замерзнути?

-Мені не має життя без його кохання, якщо він мене більше не кохає то чому б ні?Чому б мені не померти прямо зараз?

-Зовсім здуріла дівчина..Ось чому ти вирішила що він не кохає тебе?Він тобі про це сказав напряму?

-Ні..

-Можливо ти його з кимось бачила?

-Ні..

-Так у чім річ Мар'яннко...Я тебе не впізнаю, відколи ти стала такою емоційно..

-Він на мене навіть не дивиться, я кожним міліметром душі за нього, все для нього, і всеодно  у відповідь байдужість, постійні запізнення брехня- раптом до мене починає доходити одна важлива річ- а що якщо у нього дійсно хтось з'явився?- мої очі збільшені у розмірах, і зоповнені океанами сліз- я ж помру, я просто помру якщо він зрадить мене..

-Так..Ану годі..Мар'ян у нього ж дійсно важка робота, розвантажувати товари, це ж тобі не за компом сидіти, тут попрацювати потрібно.І ясна річ він повертається пізно, сама ж знаєш коли зазвичай привозять товари..

-Що?Ти про що взагалі?

-А ти що не знала?- Сніжана закочує очі, і вона дійсно здивована,  лише я почуваюся повною дурепою у цій ситуації..- Андрій не зміг влаштуватися за професією, татко вже постарався, тому влаштувався грузчиком..

Я просто в шоці.Цікаво на кого зараз злитися більше?На Сніжанку, що досі не сказала мені про це?

Можливо на Андрія, що обманув?

Ні на себе.Лише на мене.Адже через мене ми докотилися до такого стану..Якби не я то в нього б все було чудово.Це я насправді його головна проблема..І тільки я можу все змінити..

Додому повертаюся максимально швидко і завмираю біля кімнати..Бачу його, такого засмученого, безсилого..Він просто сидить біля ліжка з пляшкою в руках, і дивиться в небесну безодню..Так пильно і зациклено що навіть не помічає, коли я опиняюся поруч.

Мені так соромно за свою поведінку.Сама не знаю що керує мною у цей час, але найбільше я хочу зараз пригорнутися до нього і нехай весь світ почекає.

-Пробач мене, я дурепа, я все зіпсувала- кажу тихо поклавши голову на плечі потонувши в обіймах..

-Мишко, ти ні в чому не винна. Це я телепень. Я. Лише я винен..Вибач мене..

-Ні.Я сама у всьому винна, я навчуся, обіцяю навчуся тримати свої емоції під контролем.Просто я хочу щоб ти знав, що б не сталося я дуже сильно тебе кохаю, просто знай і пам'ятай про це..

-Я знаю мишко, знаю..Потерпи ще трішки, згодом все зміниться, я тобі обіцяю

-Просто поцілуй мене, благаю поцілуй мене..