Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Ну що, тебе вже можна привітати з успішним спокушанням чоловіка? — хитро підморгнула Діна, коли я, поперхнувшись гарячим чаєм, нервово розкашлялася.

— А як ти взагалі...

— Ну не те щоб вас учора було чути… Але, загалом, трошки було, — захихотіла подруга, крутячи в руках печивко. — Тільки не хвилюйся, не сильно! Так, ледь-ледь. Просто звукоізоляція у цьому будинку так собі. Адже сама в курсі — якщо хтось увімкне на третьому поверсі міксер, на першому про це знатимуть.

— Ось зараза… — пропищала я. Адже ми дійсно намагалися бути тихішими, щоб дитину не розбудити.

— Нічого, ми люди розуміючі, — реготнула сусідка. — Головне що стосунки потроху налагоджуються.

— Угу, вже непогано, — кивнула я. Що ж! Красень, добрий, дбайливий, принциповий, шляхетний, ще й у ліжку просто божество… Цікаво, вже можна в нього по вуха закохуватися, чи поки ще не варто?

 Проте потихеньку складалося враження, що життя налагоджується. Сама я, як і обіцяла Еммі, не стала лізти ще глибше в ту жахливу історію, через яку Арк впав у немилість. Каламутна дівчина, яка вочевидь поклала на мого чоловіка оком, поки не вдиралася більше в нашу квартиру. А з некромантом, який розкривав мені все більше своїх позитивних рис, ми потроху знаходили спільну мову і навіть доповзли нарешті до ліжка. Причому результатом обидва начебто залишилися задоволеними. Ще диви, станемо звичайною щасливою сім'єю, і біс з ним, тим втраченим багатством! Аркадій зрештою звикнеться з новим соціальним становищем, а мені ще простіше: легко прийшло — легко пішло.

Вдаючись до позитивних роздумів, я саме допивала чашку чаю, коли десь за стіною раптово заграв електрофон! Так голосно, що я підскочила на місці, ледь не перекинувши чашку. Причому музика, яка гриміла, мабуть, на половину будинку, була... м'яко кажучи, не роботи Poets Of The Fall. Що там… пісня виявилася настільки безглуздою, що запиши Бузова з «Грибами» та Дімою Біланом спільний хіт — навіть він, напевно, не так бісив би! Але що найголовніше, від цього аудіального трольського лайна прокинулися що Клавік, що Борька.

Справедливо обурившись, ми з Діною схопили дітей, що розкричалися, і з ними на руках почали стукати в двері квартири, що стала джерелом какофонії. Жила там, як я вже знала, Алевтина Георгіївна — вельми паскудна престаріла гоблінка. З того самого виду маразматичних бабок, які обпльовують сусідам двері, кидаються на дітей мало не з матом за те, що ті обривають абрикоси на дворових деревах, нібито особисто цими бабками висаджених, і взагалі щиро ненавидять усіх, хто молодший за них.

Особисто я, слідуючи вічному принципу «Не чіпай гівно, щоб не смерділо», існування Алевтини Георгіївни просто ігнорувала. Хоча мене саму трохи підбішувало те, що ще за колишнього власника нашої квартири вона якось скористалася його від'їздом до санаторію, щоб хапнути загальний коридор на поверсі. І збудувала стіну, поставивши двері прямо впритул до дверей тепер уже нашої квартири, таким чином додала собі чотири квадратні метри передпокою. На жаль дідусь, у якого ми купили цю квартиру, виявився занадто неконфліктним, тож на подібну витівку сварливої сусідки вирішив просто заплющити очі за тим же принципом: «Не чіпай гівно, бо засмердить». Тому до суду, вимагаючи знести все це добро, не подавав, на тому й забули.

І ось зараз ця добра жінка, мабуть, вирішила промацати нову межу, за яку їй захотілося вилізти! Тільки ось розбуджена дитина, яку я ледь захитала, мене трохи не влаштовувала, тому добросусідські розбірки ставали неминучими.

— Хто там? — нарешті пролунав мерзенний скрипучий голос по той бік дверей.

— Сусіди! — роздратовано гаркнула я. —Відчиняйте!

— А навіщо?

— Заради культурної розмови, — напружено прогарчала я, не припиняючи тарабанити у двері, тоді як Клавік обурено кричав: дитяче почуття естета, яке ще було здатне примиритися з моїм співом, такої какофонії терпіти не збиралося. — Зробіть тихіше музику!

На кілька секунд повисла пауза, що розбавлялася лише тією жахливою музикою… після якої пролунало:

— Зараз ще немає восьмої вечора, тож маю право!

Обурена такою кричущою нахабністю, я на кілька секунд впала в ступор і навіть перестала барабанити в двері... а потім застукала дверним молотком з новою силою: