Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

— Ти для мене занадто вправний, — сказав Двейн.

Тож Двейн трохи відступив назад, задовольнившись проповідуванням до Вейна. Він заговорив про рабство — не лише про чорних рабів, але й про білих. Двейн вважав гірників і робітників на конвеєрах і такому іншому рабами, байдуже, якого вони кольору.

— Я колись думав, що електричний стілець — це біда. Колись я думав, що війна — це біда, і автомобільні аварії, і рак, — сказав він, і таке інше.

Він уже не думав, що все це було прикрістю.

— Навіщо мені перейматися тим, що стається з машинами? — сказав він.

Обличчя Вейна Гублера досі було без виразу, але тепер воно почало розквітати невтримним благоговінням. Його рот розкрився.

Щойно загорілися світла на злітно-посадковій смузі аеропорту імені Вілла Фейрчайлда. Для Вейна ці світла виглядали як багато миль бентежно прекрасного намиста. Він бачив, як на другому боці автомагістралі його мрія стає реальністю.

Двейнів мозок загорівся, розпізнавши цю мрію, загорівся електричними вогниками, які дарували цій мрії дитяче ім’я — ось так:

Розділ 24

Слухайте: Двейн Гувер серйозно покалічив стільки людей, що було викликано спеціальну карету швидкої допомоги, відому як «Марта». «Марта» була великим трансконтинентальним автобусом компанії «Дженералз Моторз», але з вийнятими сидіннями. В ній були ліжка для тридцяти шести жертв нещасних випадків, плюс кухня, туалет і операційна. Запас харчів і медикаментів був достатній для того, щоб тиждень пропрацювати як незалежний невеликий шпиталь без допомоги ззовні.

Її повна назва була «Машина швидкої допомоги імені Марти Сіммонс», названа на честь дружини Ньюболта Сіммонса, уповноваженого з громадської безпеки округу. Вона померла від сказу, яким заразилася від хворого кажана, що його одного ранку знайшла у вітальні на довгій, до самої підлоги, шторі. Вона якраз читала біографію Альберта Швайцера, який вірив у те, що людям слід ставитись з любов’ю до простіших тварин. Кажан легенько вкусив її, коли вона загортала його в «Клінекс», серветку для обличчя. Вона винесла кажана на патіо, де акуратно поклала на штучну траву під назвою «Астротерф».

Вона мала стегна об’ємом тридцять шість дюймів, талію — двадцять дев’ять дюймів і груди — тридцять вісім дюймів у мить її смерті. Її чоловік мав пеніс завдовжки сім з половиною дюймів і в діаметрі два дюйми.

Вони з Двейном якийсь час приятелювали тому що їхні дружини померли такою дивною смертю одного й того самого місяця.

Разом вони купили ґравійний кар’єр неподалік від траси 23А, але потім будівельна компанія «Брати Марітімо» запропонувала їм вдвічі більше за те, що вони заплатили. Тож вони прийняли пропозицію і поділили прибуток, а їхня дружба поступово якось видихнулася. Вони все ще обмінювалися різдвяними листівками.

Остання різдвяна листівка для Ньюболта Сіммонса від Двейна виглядала ось так:

Остання різдвяна листівка для Двейна від Ньюболта Сіммонса виглядала ось так:

Моя психіатр також називається Марта. Вона збирає неспокійних людей у маленькі сім’ї, які зустрічаються раз на тиждень. Вона вчить нас, як з розумінням заспокоювати одне одного. Тепер вона у відпустці. Вона мені дуже подобається.

І тепер, коли наближається моє п’ятдесятиліття, я думаю про американського романіста Томаса Вулфа, якому виповнилося лише тридцять вісім, коли він помер. З написанням його романів йому багато допоміг Максвелл Перкінс, його редактор у видавництві «Чарльз Скрібнерз і сини». Я чув, що Перкінс порадив йому в процесі писання тримати в умі провідну ідею — коли герой шукає свого батька.

Мені здається, що по-справжньому в правдивому американському романі як герої, так і героїні будуть натомість шукати матір. Цього не треба соромитись. Це просто правда.

Матір набагато корисніша.

Я б не дуже зрадів, якби знайшов ще одного батька. Не зрадів би і Двейн Гувер.

Не зрадів би і Кілґор Траут.

І якраз коли безматченко Двейн Гувер лаяв безматченка Вейна Гублера на парковці вживаних автомобілів, чоловік, який насправді вбив свою власну матір, приземлявся у чартерному літаку в Меморіальному аеропорту імені Вілла Фейрчайлда по інший бік автомагістралі. То був Еліот Роузвотер, покровитель Кілґора Траута. Він випадково вбив свою матір під час аварії човна, коли був юнаком. Вона начебто була чемпіонкою з шахів Сполучених Штатів Америки тисяча дев’ятсот тридцять шостого року після народження Сина Божого. Роузвотер вбив її за рік після того.

Саме через його пілота злітно-посадкова смуга аеропорту перетворилась для колишнього в’язня на казкову країну. Коли ввімкнулися світла, Роузвотер пригадав намисто своєї мами. Він глянув на захід і усміхнувся на рожеву красу Меморіального центру мистецтв імені Мілдред Баррі — на повний місяць на стояках у закруті Цукрового Струмка. Це нагадало йому, як виглядала його мама, коли він дивився на неї затуманеними очима немовляти.

Я його придумав, звісно, — і його пілота також. За штурвал я посадив полковника Лузліфа Гарпера, чоловіка, який скинув атомну бомбу на Нагасакі в Японії.

Я зробив Роузвотера алкоголіком в іншій книжці. Тепер він доволі добре протверезів з допомогою Товариства анонімних алкоголіків. Я змусив його скористатися своєю віднайденою тверезістю, щоб досліджувати, крім іншого, гіпотетичні духовні і фізичні переваги сексуальних оргій з незнайомцями в Нью-Йорку. Наразі він лише спантеличений.

Я міг би його вбити, а також його пілота, але я дозволив їм жити. Тож їхній літак приземлився без пригод.

Двоє лікарів у машині швидкої допомоги на ім’я «Марта» були Кипріян Уквенде з Ніґерії і Хашдрар Міязма з недавно народженої країни Банґладеш. Обоє були з частин світу, які час від часу ставали відомими через нестачу харчів. До речі, обидві частини особливо згадувалися в книжці «Тепер це можна розповісти» Кілґора Траута. Двейн Гувер прочитав у цій книжці, що роботи в усьому світі постійно залишалися без пального і вмирали, ждучи на єдине у Всесвіті створіння зі свобідною волею, на той випадок, що воно могло б з’явитися.

За кермом у швидкій був Еллі Кі, молодий чорний чоловік, який був прямим нащадком Френсіса Скотта Кі, білого американського патріота, який написав державний гімн. Едді знав, що походив від Кі. Він міг назвати понад шістсот своїх предків і мав принаймні один анекдот про кожного. Вони були африканцями, індійцями і білими чоловіками.

Він знав, наприклад, що сім’я по материній лінії колись володіла фермою, на якій було відкрито Печеру святого чуда, яку її предки називали фермою «Синій птах».

Ось, до