Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 16 – Вечірка.

Підперши щоку рукою, я слухала, як стукають вилки, стикаючись з тарілками. Після полум'яної промови Шанліса всі випили трохи алкоголю так схожого на звичайне земне вино і все. На цьому всі веселощі закінчилися.

Ні, не те, щоб я розраховувала на більш активне проведення часу. Та кому я брешу, звичайно, розраховувала! Напевно, звикла за ці дні, що все мені дається без особливих зусиль, але такий стусан під зад теж буває корисним. Ось зараз зберуся з думками і придумаю щось грандіозне.

– Світлано, щось не так? – Уточнив Шанліс, нахилившись до мене і піднявши запитально брови.

Хотілося йому сказати, що все не так, починаючи з того моменту, як він здогадався назвати мене рятівницею, закінчуючи цим сумним зборищем. Але я подумки заборонила собі це, все одно ні до чого моя сповідь не приведе, а дарма тут базікати – тільки себе виставити в поганому світлі. Ні, я розумна та самодостатня.

– Все гаразд, просто думаю над програмою для нашого вечора, – мило посміхнулася я, помічаючи, що за нашою розмовою стежать інші нагшаси.

– Програмою? – Не зміг стримати свого здивування Ларі. Чоловік, між іншим, сидів навпроти мене, не забуваючи проводжати кожен шматочок їжі, який потрапляв мені до рота, спраглим поглядом. Здавалося, що він сам хотів опинитися на місці тієї ж їжі, чи щоб у мене в роті опинилась певна частина його тіла.

– Звичайно, жодна вечірка мого світу не закінчується простою вечерею, – впевнено промовила я, а сама ледь не підскочила на місці від ідеї, що спалахнула у мене в голові, наче лампочка.

Ніхто ж і справді не знає, як відбуваються вечірки, тож можна з чистою совістю прирівняти наш захід до чогось грандіозного. Наприклад, поцупити кілька конкурсів зі звичних для мене весіль, де невгамовна ведуча намагається згуртувати гостей і зробити весілля з простої пиятики незабутньою подією. Або ще можна, як в американському кіно про коледжі, зробити якусь гру з алкоголем. Щось за типом попади у стаканчик з алкоголем і випий.

Всі ці ідеї промайнули у мене в голові, наче смерч, змітаючи все на своєму шляху. Все, налаштування задане, залишилося тільки згуртувати нашу не дуже згуртовану компанію.

– І що ж на нас чекає? – Трохи смикано уточнив Шанліс, побачивши широку усмішку на моїх губах. Інші нагшаси теж не поспішали радіти, але я вибачила їм це, чудово знаючи, що з емоціями у них туго

– Хвилинку уваги! – Постукавши вилкою по келиху, я піднялася з насидженого місця, окидаючи натовп теплим поглядом. – Сьогоднішній день, правда, дуже важливий для нас усіх, адже ми святкуємо початок нового життя. Більше не буде жодних обмежень у висловленні своїх емоцій, ви зможете ділитися своїм теплом та радістю зі своїми рідними, близькими та простими знайомими. Тепер ваша доля лише у ваших руках! – Пафосно промовила я, ледь не верещачи всередині себе.

Та я природжений оратор і навіть не підозрювала, що в мене пропадає такий безцінний талант. Не той головний, хто на верхівці сидить, а той, хто веде за собою людей чи не людей, не має значення. Головне, що я зможу хоч трохи допомогти цим нагшасам, повернути їм смак життя.

Ледве не прицмокуючи, я потопталася на місці, чекаючи моменту, коли всі осмислять мої слова. І як тільки увага нагшасів знову повернулася до моєї скромної персони, я вирішила, що настав час брати бика за роги і вже починати святкову програму, яка сформувалася у мене в голові.

– А тепер прошу всіх взяти участь у танцях. Якихось особливих танцювальних умінь нікому не потрібно, тож виходити можуть усі.

Шепнувши збентеженому Шанлісу, щоб він включив музику, я вийшла в центр зали, чекаючи, коли підповзуть інші, щоб нарешті озвучити прості правила цієї дії. Один показує, всі інші повторюють. Звичайно ж, першовідкривачем нового віяння була я, не забувши навіть про те, що ногами нагшаси топати не можуть, тож усі рухи у мене були пов'язані тільки з руками.

Починаючи з хвиль, закінчуючи чимось на мотив східних танців, я безперервно танцювала, заряджаючи своєю посмішкою нагшасів. І якщо спочатку все було туго, то до кінця другої запальної пісні, яка чимось нагадувала наш рок-н-рол, тільки в більш щадному режимі, всі були захоплені настільки, що я змогла без докорів совісті звільнити своє місце шасі Лешшарі. Жінка сприйняла мій жест якщо і без посмішки, то з палаючими очима, починаючи показувати складніші трюки руками і смикаючи хвостом у такт музиці.

Присівши на стілець, я залпом випила алкоголь, з усмішкою дивлячись на танцюючих нагшасів, які старанно повторювали рухи шаси.

– У вас явно дуже весела планета, – присів поруч зі мною Сан, теж дивлячись на танцюючих нагшасів.

– Так, є таке… – посміхнулася я.

– Я так розумію, це не кінець? Чи будуть ще якісь завдання?

– Ти дуже проникливий, – хмикнула я, подивившись на чоловіка. – Як би весело зараз усім не було, скоро їм набридне, і тоді треба буде змінювати концепцію конкурсу.

– Конкурсу?

– Так, у нас у світі зазвичай все відбувається у вигляді конкурсів з маленькими, нічого не значущими призами. Але, як ти розумієш, призів у мене немає, тож вважатимемо це простою розважальною програмою.

– Добре… – кивнув Сан, тепер вся увагу чоловіка було зосереджено на мені. – Світлано ... Я ...

– Не треба, – похитала я головою, підібгавши губи. – Нам було добре тоді, але я одразу попередила, що це буде секс без зобов'язань.

Швидко вставши, я повернулася до танцюючих нагшасів, не випромінюючи вже колишнього ентузіазму. Відмовляти Сану, робити з себе байдуже стерво мені було боляче, але й залишитися серед нагшасів, навіть далеко від храму, я не могла. Якщо зараз зверну з наміченого шляху, нікому від цього краще не стане. Мине рік чи два, я згадаю про те, про що мріяла, і замість любові та щастя на нас чекатимуть лише сварки. Я не хочу, як багато жінок, які прожили з чоловіком по двадцять, тридцять років, після дорікати їм за витрачену задарма молодість та кращих років життя. Ні, якщо жити, то без жалю і на повну котушку.