Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гаразд, усе це потім я сама і розповім чоловікам, попрошу їх прийняти мою правду і не рвати серце ні мені, ні собі. А зараз потрібно змінювати цей конкурс на інший, поки всім не набридло. Сподіваюся, паровозик сподобається нагшасам не менше і вони зможуть не заплутатися в хвостах один одного, та й згадуватимуть цей вечір із веселою усмішкою на губах.
Прокинувшись уранці, я потяглася, не розплющуючи очей. Тіло приємно ломило, в голові не було жодної думки, і все, чого мені хотілося – це муркотіти якусь веселу пісню собі під ніс. Якесь неусвідомлене почуття легкості оселилося всередині мене, немов промінчики сонця, зігріваючи все всередині.
– Мені однозначно подобається твій благодушний настрій зранку, – прошепотів мені на вухо томним голосом Шанліс. – Зараз ти така спокуслива і солодка, сил немає стримуватись. Хоча, про що це я… – пирхнув задоволено чоловік, ущипнувши мене за сосок, – ти завжди с-солодка.
Різко розплющивши очі, я спробувала швидко встати, але в мене нічого не вийшло. Моє тіло, як і вперше, коли я прокидалася з чоловіками, було надійно зафіксовано хвостами. І якщо того разу, вони вдавали, що сплять, то зараз задоволено усміхалися, дивлячись на мене своїми подовженими зіницями.
Прикривши обличчя руками, я спробувала згадати, що було вчора. Вечір і ніч дійсно вийшли дуже запам'ятовуючими. Я танцювала, веселилася і пила, заряджаючи всіх своїми веселощами і кайфуючи від того, що роблю.
Якщо все так згадати, то я й сама не знала, що у моїй голові збереглося стільки конкурсів із весіль наших численних родичів. Але, якщо раніше мені здавалося, що всі ці конкурси похмура дія для старших гостей, то вчора я отримала заряд позитиву на багато днів вперед. Але що тоді я роблю в печері з чоловіками, та ще й гола?
– Згадала? – Хрипко прошепотів Ларі, погладжуючи мій живіт.
– Ні, – чесно зізналася я, хоча вчора не почувала себе настільки п'яною. Та й голова зовсім не болить. Ну, може, трохи болить.
– Ти була, наче справжня самочка під час запліднення… – пробурчав задоволеним котом Сан.
Після останніх його слів навіть слово «самочка» здалося мені не таким вже й образливим. Ну, подумаєш, самочка, можна вважати, що це жінка, дівчина тільки на мові нагшасів. А ось «запліднення» не вселяло в мене жодної впевненості. І ні, я не чайлдфрі, чудово розумію, що у кожної жінки настає такий момент, коли вона сама шалено хоче дитину. Звичайно, чимало значущим фактором є і чоловік поруч із нею, адже від коханого чоловіка хочеться народити дитину.
А ось чи хочу я народити дитину від Шанліса, Ларі та Сана?
Я не знаю. Вони мені подобаються, тут вже приховувати немає сенсу, але отак одразу. Ні, як на мене, ще рано. Та я зараз збожеволію! Звичайно, якщо так вийде, то я обов'язково любитиму свого малюка, від кого б він не був, як колись мама та тато любили мене.
Гаразд, вдих-видих. Я розумна і з усім упораюсь. Та й хто винен, що я така безтурботна і навіть не згадала про захист. Цікаво, чи він у нагшасів взагалі є?
– Світлано! – Вивів мене з думок Шанліс. – Припини. Ти не вагітна.
– Що? – Здивовано уточнила я, помічаючи, як обличчя чоловіка перетворилося на непроникливу маску.
– Ти не вагітна.
Кілька секунд я тільки й могла, що плескати віями, реально не розуміючи, чи рада я такій новині чи ні. З одного боку – це ж добре, а з іншого – я якось уже подумки полюбила свого малюка і так швидко розлучатися з ним була не згодна. Втім, про що я? Ні – це ні.
Кивнувши, я подивилася на чоловіків і їхні відчужені обличчя мені зовсім не сподобалися. Здається, я сама того не бажаючи, образила їх. Ось тільки зараз виправдовуватися і говорити про щось, було б ще більшою дурістю, тому я благополучно прикусила язика, відчуваючи, як усередині все перевертається, і мені стає ледве не фізично боляче.
"Мао, Дао, золоті мої, відкрийте мені портал у кімнату, будь ласка" – подумки прокричала я.
Щойно поряд з ліжком з'явилося сріблясте марево, я схопилася, не відчуваючи більше перешкод у вигляді хвостів чоловіків, одразу потрапляючи до своєї кімнати. Засмучена, я завалилася на ліжко, виючи в подушку. Сліз, як і раніше, не було. Але відчувала я себе настільки погано, що була б рада виплакати напругу, що накопичилася, і спокійно видихнути.
«Світлано, що трапилося?» – жалібно поцікавився Мао, і я спробувала заспокоїтися. Засмучувати ще й своїх милих нарлів у мене не було бажання.
– Я образила їх, – зітхнула я, обійнявши подушку і звучно сівши на ліжку.
«Кого?» – Уточнив Дао, зависнувши навпроти мого обличчя.
– Чоловіків. Шанліса, Ларі та Сана. Усіх трьох образила, – підібгала я губи. – Але я не хотіла, правда.
«Ми віримо» - важливо заявив Мао.
– Дякую, – посміхнулася я куточками губ.
Що робити далі, я не знала. По всьому виходило, що мені потрібно якнайшвидше йти від нагшасів, щоб не наробити ще більше дурниць. Ось тільки обіцяні Шанлісу дні ще не закінчилися, а я не звикла порушувати дане слово.
– Що мені робити? – З зітханням поцікавилася я у малюків.
«Нічого» – якось навіть байдуже пробурмотів Дао, змушуючи мене застигнути.
«Розважатися?» – Запропонував Мао, і я зрозуміла, що доля не дарма звела нас разом.
Тихенько розсміявшись у подушку, я сиділа кілька хвилин, тупо дивлячись перед собою, а потім вирушила до ванної кімнати. Потрібно просто трохи часу і все буде добре.
***
Шанліс
– Ми не перегнули? – Першим порушив мовчання Ларішшер, починаючи нервово дриґати хвостом.
Я хмикнув на слова молодшого чоловіка. Світлана дивилася на Ларішшера, ніби він найдобріший і найтрепетніший нагшас у світі, який нікого ніколи не скривдить. Ось тільки я, як і Шархісан, знав точно, що це далеко не так. Варто комусь образити Світлану, яка стала для нас усіх сенсом існування, і він перетвориться на нещадну машину для вбивств.
– Не перегнули, – похитав я головою, впевнено зустрічаючись поглядом з Ларішшером.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті», після закриття браузера.